Після його похорону громада Вербівців перейшла до ПЦУ. Згадаймо Дмитра Чайку
На фронті Дмитро був мінометником 81-ї окремої аеромобільної бригади та брав участь у звільненні Миколаївщини й Херсонщини, в боях за Сіверськодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Чайку.
24-річний Дмитро Чайка поліг у бою 12 липня 2022 року на Донеччині. Про це повідомила Заставнівська міська рада. Поблизу населеного пункту Богородичне (Слов'янський район, Донецька область) у запеклому бою з російськими загарбниками Дмитро отримав множинні поранення, несумісні з життям.
Дмитро народився 27 жовтня 1997 року у селі Вербівці на Заставнівщині. До 2022 року працював водієм у таксі та робочим на заводі.
У перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро пішов добровольцем у ЗСУ, де став мінометником 81-ої окремої аеромобільної бригади.
Дмитро був на фронті чотири місяці. Брав участь у звільненні Миколаївщини та Херсонщини, у боях за Сіверодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ.
«Були дуже страшні бої у самому Рубіжному. Там він 24 квітня отримав поранення. Подзвонив нам о 4:30. Каже: «Тату, мамо, нас з 30 лишилося троє. Я – щасливчик». Так радів, казав, якщо їх вивезуть, вони залишаться живі, якщо ні – стечуть кров’ю. І їх звідти забрали у госпіталь у Краматорськ», – згадує Оксана Чайка, мама військового.
У Дмитра було поранення в голову та контузія. Частину осколків видалили, а незначний біля скроні залишили. Після госпіталю йому дали час на відпочинок.
«Ми просили його: «Діма, в тебе ж таке поранення в голову, тобі ж треба реабілітація. Тобі треба лікуватись. Можливо, треба за кордон на лікування». Він каже: «Ні, в мене все добре. Мене тут підлікували. Я не можу хлопців лишити. Я їх не лишу. Буду в тилу помагати. Я вже через місяць буду мати відпустку — 10 днів». Так він і не дожив до відпустки. Їх відправили на Богородичне 3 липня, а 12 липня він загинув», - розповіла мама полеглого захисника.
Оксана Чайка розповіла, що було пряме попадання у бліндаж, де перебував Дмитро і він загинув в окопі разом із побратимом.
За словами мами полеглого захисника, її син обіцяв приїхати у відпустку у серпні. «Він приїхав у серпні. Але вже назавжди», – додала Оксана Чайка.
Востаннє сім'я спілкувалась з Дімою 9 липня, але через поганий зв'язок розмови були перервані. У день загибелі, 12 липня 2022 року, військовий написав повідомлення матері та батьку: «У мене все добре. Не переживай». А вже по обіді, кажуть друзі та побратими, він загинув.
За словами матері захисника, коли батько Дмитра був на опізнанні, він знайшов іконку Петра і Павла та хрестик на синьо-жовтих бусинках. Дмитро носив біля себе, і саме на Петра й Павла він загинув.
«То були найдовші ночі та найдовші дні у нашому житті. Кажуть, час біжить швидкоплинно. Але мені здається, що тоді час зупинився», – згадує ті жахливі дні мама захисника.
Тіло Дмитра не могли забрати з поля бою п'ять днів. Окопи були на території лісу між Богородичним і Долиною, а у селищах була російська армія, каже матір військового.
«Вони взяли їх в оточення. І там дуже багато хлопців загинуло в Богородичному. Ті позиції росіяни вже знали. Там були й авіаудари, і авіаобстріли. Там просто рівняли все з землею. Там лишилося село-привид. Він мені сказав одного разу таку річ: «Мам, тут Гітлер ховається. Які жахи вони творять з цивільним населенням, з дівчатами, з жінками. Ваша психіка би того не витримала», – розповіла Оксана Чайка.
Попрощатися з Дмитром Чайкою у рідному селі Вербівці змогли лише 11 серпня 2023 року. Про це розповів фотограф із Чернівців Максим Козменко.
Дмитро, за словами матері, не мав страху ні перед чим: і під воду пірнав, і з парашутом стрибав. У нього просто не було страху ні до чого. Був дуже сміливим. І безвідмовним, коли треба було комусь допомогти. Допомагав дітям-сиротам і військовим під час АТО/ООС.
Дмитро мріяв заробити грошей, побудувати собі власний будинок. Мати сім’ю. Добивався всього своїми силами. Так, його мрії не здійснилися. Але він дуже спішив жити. І навчання тягнув, і на двох роботах працював.
Встиг тільки сад по собі залишити. «У тому році, коли він загинув, посадив персиковий сад біля хати. Але урожай з нього не встиг зібрати. Поки ми його чекали місяць, сад так вродив. Просто на згадку. Ви собі навіть не уявляєте. Гілки просто гнулися від урожаю», – розповіла мама захисника.
Вулицю у Вербівцях, на якій розташована церква, перейменували на честь Дмитра Чайки, каже староста села Вербівці Богдан Семенко. Так у селі хочуть, щоб військового не забували.
«Завдяки Дмитру у нас почався такий великий переворот – люди дуже сильно збунтували відразу після похорону. За досить короткий період громада села Вербівці перейшла до ПЦУ. На жаль, ціною його загибелі. Просто людям відкрили, напевно, очі. І вони все зрозуміли», – каже Семенко.
Також у 2023 році на фасаді рідної школи загиблого героя Дмитра Чайки у селі Вербівці йому було відкрито меморіальну дошку пам'яті. У день народження Дмитра – 24 жовтня – біля школи, де він навчався, зібралося чи не все село, аби вшанувати пам'ять про свого захисника
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0