Експосол Ізраїлю Аркадій Міл-Ман: Зброя, з якою напав ХАМАС, – російська

Несподіваний візит президента США Джозефа Байдена до Ізраїлю покликаний загасити пожежу, яка щосили розгорається на Близькому Сході вже два тижні поспіль. Після влучання ракети у клініку у Газі ситуація загострилася по усій планеті. І це не перебільшення. Масові протести арабів сколихнули світ, жорстка реакція ключових арабських держав регіону та відверто ворожого до Ізраїлю Ірану посилили тривожні передчуття.

Життя Ізраїлю знову поділилося на до і після. Цього разу – після 7 жовтня 2023 року. На світанку цього дня бойовики ХАМАС після ракетного обстрілу і десанту з території Гази в глиб Ізраїлю, змогли прорватися через кордон, що стало повною несподіванкою для сил оборони Ізраїлю. Опинившись у Ізраїлі бойовики почали вбивати як військових, так і цивільних ізраїльтян. Загалом за перший день атаки терористи вбили понад 1 тис. людей

У відповідь Ізраїль оголосив воєнний стан і нині готується до проведення наземної операції. «Ми знищимо ХАМАС і переможемо», – запевнив прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху. Примітно, що Росія, яка уже понад півтора року намагається знищити Україну заявила, що виступає за припинення ескалації, але жодним чином не засудила дії ХАМАС. Більше того, президент Путін закликав світову спільноту сприяти визнанню Палестини як незалежної держави, за що отримав подяку від ХАМАС.

Про те, що призвело до нової війни на Близькому Сході, чому Росія – не друг Ізраїлю, як США допоможуть розв’язати цей конфлікт «Главком» поспілкувався із колишнім послом Ізраїлю у Росії Аркадієм Міл-Маном, до речі, уродженцем Львова. Нині він є працює на посаді керівника програми досліджень Росії в Інституті національної безпеки Ізраїлю при Тель-Авівському університеті.

«Хтось повинен заплатити дуже високу ціну за помилки»

Від початку війни, яка триває в Ізраїлі, минуло майже два тижні. Ви для себе знайшли відповідь на головні запитання: чому атака ХАМАС стала несподіваною для Ізраїлю і виявилася настільки успішною для них? Ізраїль розуміє, хто винен з його боку?

Це провал. Причому провал усієї системи державного управління. У таких випадках, який стався, не буває якогось точкового провалу, однієї помилки якогось окремого солдата. Не спрацювала система. Це і розвідка, і політичне керівництво, і армія. Та й узагалі непідготовленість до такого виду атаки. Востаннє такого масштабу конфлікт був 50 років тому. Якщо подивитися філософськи, то один раз на 50 років такий провал начебто не такий страшний. Але в нашій ситуації – це страшно. Подібне не повинно траплятися не раз на 50 років, не на 100. Взагалі не повинно. Тому що ми оточені не просто ворогами, а ворогами зі звірячою ідеологією. Ці люди зайшли на нашу територію і просто вбивали, спалювали цілими сім'ями, жінок і дітей... Досі в нас велика кількість зниклих безвісти. Тобто Ізраїль не може собі дозволити таку помилку навіть раз на 50 років тому, що вона може стати останньою для його існування. Після війни ми будемо проводити серйозне розслідування причин того, що сталося.

Хтось повинен буде заплатити дуже високу ціну за допущені помилки. Але це буде після війни. Зараз головна мета – перемогти ХАМАС та Ісламський джихад («Рух Ісламський джихад у Палестині»).

Додатково було мобілізовано в армію понад 300 тис. людей до вже наявної регулярної армії у 170 тис. Вочевидь, велика кількість солдатів знадобиться для наземної операції у Газі, яку давно анонсує уряд. Наземні операції в Газі відбувалися і раніше, наприклад, у 2008, 2014 роках. Однак вони не призвели до знищення ХАМАС, жити після тих операцій безпечніше не стало. Чому цього разу має все бути по-іншому? Якою цю операцію бачить суспільство?

Я б розділив ваше запитання на кілька частин. Понад 300 тис. було мобілізовано не тільки тому, що сталася страшна трагедія в районах біля Гази, а тому, що на півночі нашої країни діє інша терористична організація. Дуже сподіваємося, що у терористів «Хезболла» вистачить розуму нас не провокувати і все закінчиться тільки одним фронтом.

Ви маєте рацію, раніше було кілька наземних операцій. Це були операції із зачистки і часткового знищення військової інфраструктури терористів. Були точкові удари по терористах, тобто це були іншого виду операції. Після цих операцій якийсь час було нормальне життя, але потім знову все перетворювалося на конфлікт, якісь бойові дії.

У нинішній ситуації Ізраїль оголосив саме війну проти ХАМАС, Ісламського джихаду, проти сектору Гази, а не якусь чергову військову операцію. Це важливий момент. Сенс цієї війни – повністю знищити військову структуру цих терористичних організацій. Тобто бойових таборів, зброю, яка є у ХАМАС та інших терористів. Паралельно з цим потрібно зруйнувати інфраструктуру, яку використовують терористи і закінчити з цими двома терористичними організаціями, яких я назвав вище. Тобто знищити їх фізично. Тільки після цього потрібно думати про подальші сценарії розвитку подій.

Припустимо, військові проведуть операцію в Газі, знищать «усіх терористів». Але що буде з Газою далі, хто там житиме, хто керуватиме цим регіоном? Жоден ізраїльський політик досі прямо не відповів на це запитання. Чому?

Ви хочете одразу отримати всі відповіді на всі запитання. Але в житті так не буває. Давайте будемо міркувати логічно. У нас є дуже важливий вислів, який ми завжди вживаємо: «Як ми починаємо війну – ми знаємо. Як ми закінчуємо – ми не знаємо». Тобто, як війна закінчиться, ніхто не знає, давайте про це чесно скажемо. Подивіться на Путіна. Він думав закінчити війну з Україною за три дні. І де зараз Путін? Те ж саме про американців і їхню війну в Іраку, або про французів, коли вони вели війни в Африці.

Зараз ми ставимо перед собою мету перемогти у війні. Це не мова про цілі післявоєнного врегулювання. Ось після війни і будемо обговорювати подальше врегулювання цього жахливого конфлікту, ось тоді і будемо думати як вчинити, який сценарій застосувати. Багато чого залежатиме від того, скільки терористів знищимо, скільки часу це займе, важливим є питання про те, як поведе себе цивільне населення, які для нього будуть наслідки операції. Дуже багато складних питань.

«Я не побачив, щоби у нашого уряду було якесь бажання керувати сектором Гази»

Є думка, що наземна операція не розпочалася зовсім не через погану погоду, чи недостатню підготовку мобілізованих, а через те, що американці хочуть отримати чітку відповідь від Ізраїлю на питання: що буде з Газою далі? Недарма президент Байден сказав, що «окупація Гази була б великою помилкою». Щоправда, Ізраїль вустами посла вже відповів, що ваша країна не збирається окупувати Газу. Але якщо не окупувати, то хто буде керувати, щоб надалі з цього регіону не виходила небезпека і місцеві мирні жителі не стикалися з терористами?

ХАМАС був обраний демократичним способом у 2006 році. Це важливо пам'ятати. Тоталітарні режими і терористи – обираються дуже демократично, інколи беруть владу силою. Путіна теж обрав народ, ну і що? Він справжнісінький диктатор, справжнісінький тоталітарний режим побудував. І народ голосував за нього. Хіба в когось є сумніви, що Путін би не переміг? Те ж саме в Північній Кореї.

І тепер ХАМАС як свій щит обирає мирне населення. Де розташовані всі штаби або склади зброї ХАМАС? У житлових будинках. Якщо це багатоквартирний будинок, то вони вибирають якийсь поверх і заселяються. Або в лікарнях, наприклад, дитячих садках, або навіть в офісах Організації Об'єднаних націй. Ви кажете мирні жителі не спілкувалися з терористами. Але дуже багато з них підтримують терористів. Безумовно, частина населення, яка до них ставиться негативно – заручники терористів. Але визначити, хто за терористів, хто проти – неможливо.

Давайте я спробую пояснити, як діють військові, які бомблять Газу. Є інструкція, яка в перекладі з івриту називається «стукай по даху». Тобто за 15-30 хвилин до бомбардування мешканців певного району просять залишити свої домівки, квартири і сховатися. Після попередження починається бомбардування. Тобто попереджаємо, потім бомбимо.

Ізраїльські будинки сконструйовані таким чином, що в них є спеціальна захищена кімната з товстими стінами, в якій можна сховатися від бомбардування. А в палестинських будинках є такі укриття? Ви кажете, що палестинці повинні встигнути сховатися. Де?

У них ніякої кімнати немає. Якби це були цивілізовані люди, то вони б думали, будуючи будинки. Вони прекрасно розуміють, що буде наша відповідна реакція (на терористичні дії) і все одно чинять терор. Повірте, у них є де сховатися, вони прекрасно знають свої місця. Як ми знищуємо їхні об'єкти? Точковими ударами так, що не страждають навіть сусідні будинки. Це дуже точкові удари. За 15-20 хвилин до нашого удару можна піти від місця удару на достатню відстань. Вони там усі звиклі до бомбардувань.

Повернімося до питання про майбутнє Гази. Яка ваша особиста думка про найбільш підходящий сценарій, сценарії післявоєнного часу для регіону?

Ви ставите дуже складне запитання, на яке немає однозначної відповіді. Є кілька факторів, які впливають на ситуацію.

Перше: ХАМАС перебуває в постійній боротьбі з Палестинською автономією (керує рух ФАТХ), її керівництвом, яке є легітимним і яке перебуває на західному березі Йордану, в Юдеї та Самарії. ФАТХ і ХАМАС вороги один для одного. Палестинці роз'єднані, палестинці – це не єдина монолітна маса.

Друге: немає територіального сполучення між Юдеєю та Самарією і сектором Гази. Це два палестинські анклави, які знаходяться на якійсь відстані один від одного. Відповідно, це створює дуже серйозні складнощі для пошуку правильного вирішення цієї проблеми.

Після закінчення війни ми зможемо передати управління Газою Палестинській автономії на підставі угод, підписаних з Організацією визволення Палестини в Осло. Вони – легітимна влада. Це один із варіантів. Серед інших може бути міжнародне якесь тимчасове управління, якийсь період часу для того, щоб знайти правильні рішення для цієї території. Приміром, може Єгипет та інші арабські країни підключитися для вирішення проблеми. Мова про країни, з якими ми в мирних відносинах. Усе це може бути за участю США, ЄС. Може бути велика кількість різних варіантів, але для їхнього виконання потрібне бажання країн-партнерів займатися цією проблемою. Наразі я не побачив, щоби у нас, нашого уряду було якесь бажання керувати сектором Гази.

Ізраїль відвідав Держсекретар США Ентоні Блінкен, пізніше він вирушив у турне арабськими країнами. Блінкін і Нетаньяху провели спільну пресконференцію, на якій з американського боку прозвучали слова підтримки. Розшифруйте мову дипломатії: яка справжня мета візиту і які практичні кроки США демонструватимуть підтримку?

Візит ще й тому відбувся, що було вбито, або досі перебувають у заручниках 25 американців. Для них заручники – дуже серйозна проблема тому, що вони цінують життя кожного свого громадянина точно так само, як і ми цінуємо життя кожного нашого громадянина. На відміну від палестинців, на відміну від ХАМАСу та інших терористичних організацій. Це дуже важливий момент.

Блінкен висловив не просто підтримку, а однозначну підтримку. Можна здогадатися, про що говорили держсекретар США з прем'єром Ізраїлю, саме про допомогу, яка потрібна нам. Важливо зазначити, що два авіаносці перебувають неподалік від наших берегів. Це Gerald R. Ford і Eisenhower. Їхня присутність – це попередження Ірану та «Хезболлі» не вступати в конфлікт і не посилювати ескалацію у нашому регіоні. Також американці нам доставлять додаткову зброю, необхідну для ведення цієї війни. Наприклад, нам не вистачало «Залізного купола». Його привезуть, оскільки ще тисячі ракет залишаються у терористів. І для цього нам потрібні системи ППО додатково. Напевно, також обговорювали подальші кроки з координації розвідданих.

«Візит Байдена – величезна моральна підтримка»

Аркадій Міл-Ман: президент Байден – справжній друг Ізраїлю і його підтримка дуже важлива для нас

скріншот з відео

Після Блінкена приїхав президент США Джозеф Байден. Чого очікуєте від цього візиту?

Президент Байден – справжній друг Ізраїлю і його підтримка дуже важлива для нас. Його візит у такий момент нашої історії має особливе історичне значення. Я не сумніваюся, що після цього візиту допомога США тільки збільшиться! Це величезна моральна підтримка, якої ми зараз потребуємо.

Наземна операція, визнають військові експерти, загрожує великими втратами з обох сторін. Як відомо, у Газі живе близько 2,5 млн палестинців, не всі з них терористи. Єгипет не поспішає відкривати гуманітарний коридор для біженців. Як врятуватися більшості, якщо для місцевих жителів є проблемою навіть безпечно переміститися у південні райони самої Гази, не кажучи вже про те, щоби сховатися за кордоном?

В ізраїльської армії немає завдання знищити мирних жителів. У нас мета – знищити терористів і всіх активних членів терористичних організацій. Мирне населення Гази вже звикло до подібного роду наземних операцій, яку ми скоро почнемо. Як я вже говорив, вони знають, де і як ховатися. Безумовно, завжди існує ризик, що будуть загиблі серед мирного населення і завжди є ризик, що будуть загиблі серед наших солдатів. Це ризики, які ми беремо до уваги, і ми розуміємо, що іншого виходу, як провести операцію, немає.

Human Right Watch критикує вашу країну за блокаду Гази, ООН критикує. Раніше Amnesty International критикувала. Як ставитеся до такої критики? Ізраїль реагує?

Існує серйозний когнітивний дисонанс. З одного боку, є міжнародне право, є Женевські конвенції, є якісь правила ведення військових дій. Якщо країни все-таки перебувають у рамках якоїсь більш-менш цивілізованої поведінки, то тоді до країн, що воюють, може бути застосовано міжнародне право, перераховані вище конвенції.

З іншого боку – напад без правил. Наприклад, якщо це війна між Україною і Росією: хіба там Росія дотримується якихось конвенцій, міжнародного права? Хіба те, що сталося в Бучі, Ірпені, не говорить про те, що це військові злочини і це просто звіряча поведінка?

Атаку на Ізраїль 7 жовтня вчинили нелюди зі звіриним характером, які ґвалтували, спалювали, грабували цілі сім'ї, розстрілювали просто всіх, хто їхав по дорозі, молодих людей, які відпочивали на музичному фестивалі неподалік від Гази. Вони в них просто стріляли, нібито вони були на полюванні на качок.

І тепер від нас вимагають дотримання міжнародного права, конвенцій? Тобто одна сторона не дотримується і до неї в цьому питань немає, а інша повинна? Такого не буває, як до нелюдів застосовувати міжнародне право, яке в принципі застосовується до тих, які перебувають в якихось цивілізованих рамках? Вам не здається, що це якийсь когнітивний дисонанс? Міжнародні організації, та ж Amnesty International після Бучі, по суті, сказала, що «не все так однозначно». Пам'ятаєте, який скандал після цього був? Так само і в нашому випадку. 

Багато політиків, журналістів, дипломатів порівнюють війну Росії проти України з війною ХАМАС проти Ізраїлю. У чому схожі, а в чому різняться ці війни? Їх взагалі коректно порівнювати?

По-перше, стародавні греки говорили, що будь-яке порівняння шкутильгає... Не те, щоб я говорив, що Ізраїль завжди діє ідеально, але є одна головна відмінність (з війною Росії проти України). У нас судова система побудована таким чином, що ті, хто скоїв злочин воєнного характеру, відповідають за законом, а не сидять при владі або десь іще на свободі. Вони сідають у в'язницю. У Росії, наприклад, і близько цього немає. Хіба хоч одного солдата, який брав участь у військових злочинах у Бучі, було в Росії засуджено? Ні. Відповідно, ми не можемо брати цивілізовані правила і накладати їх на наші війни, застосовувати їх до наших ворогів. В Ізраїлі нелюди спалювали будинки. Востаннє в історії таке було під час Другої світової війни. А як щодо зґвалтування чотирирічної дитини? Де Amnesty International? Вони допомогли знайти злочинця?

Спостерігаючи за нашими двома війнами, цивілізоване суспільство має придумати, можливо, інші правила поведінки для жертв агресії. Це потрібно тому, що немає можливості цивілізованими методами боротися з нецивілізованими людьми. Я наведу простий приклад. Зараз європейська спільнота вирішила заморозити гроші для Гази. Тобто не перевірити їх використання, а заморозити. А якби вони перевіряли процес навчання дітей у Газі, вони б побачили, чому дітей навчають у школах. А вчать ненависті, вбивствам, вчать усього того, що чуже для цивілізованого світу. Усі гроші, які цивілізований світ перераховує Газі, йдуть до ХАМАС. Вони за ці надходження виробляють зброю, роздають гроші своєму близькому оточенню. Їх не цікавить рівень життя палестинців, вони не дбають, щоби його покращити.

Ізраїль виходив із тієї концепції, що якщо підвищується рівень життя людини, вона починає жити краще, то вона цінує поліпшення. Ми дали їм дозволи на роботу, допомагали, щоб вони більше заробляли. І ми вважали, що це призведе до розуміння, що краще жити в мирі, ніж у війні. А в них виявилося все навпаки. У них логіка зводитися все одно до війни з Ізраїлем, ненависті до нашої країни.

«Спостерігаю тренд: усіляке небажання далі мати стосунки з Росією і росіянами»

Ви зараз говорите про жителів Гази. Але у палестинців, які живуть на західному березі Йордану, інша ситуація. Вони заробляють більше, живуть краще, ніж у Газі. Чому два палестинські анклави пішли таким різним шляхом?

Я можу ще більше ускладнити проблему. У самому Ізраїлі є арабське суспільство, яке хоче інтегруватися в нашу країну. Це люди, сім'ї яких завжди жили на цих землях, які нікуди не тікали і вони залишилися тут, уже в Ізраїлі. Ці люди, які є арабами, громадянами Ізраїлю, живуть за законами нашої країни, дотримуються їх і не має у них жодних проблем. Такі люди живуть у рази краще, ніж на територіях, які контролюють палестинці.

Якщо говорити про Газу і палестинців на Західному березі Йордану, відмінність їхніх рівнів життя, то цьому є пояснення. Як я говорив раніше, ХАМАС прийшов до влади демократичним способом. Чому вони прийшли до влади? Тому що колишня влада Палестинської автономії у Газі була корумпованою, вона повністю себе дискредитувала. І голосування за інших було протестом людей. Ну а коли ХАМАС прийшов до влади, вони придушили протести. Пішов ідеологічний прес на дітей, зокрема вступати до їхніх лав. Усі, хто не згоден, замовкли.

Тема українсько-ізраїльських відносин. Від початку повномасштабної війни Росії проти України, офіційний Київ був змушений критикувати Ізраїль. За відсутність військової допомоги, за м'яку позицію щодо Росії. Була також проблема у великому відсотку відмов українцям у в'їзді до Ізраїлю. Та й у жителів Ізраїлю не завжди були проукраїнські погляди на війну з Росією. Як події, що відбуваються у вашій країні після 7 жовтня, змінюють відносини Ізраїлю та України?

Я належу до тієї частини ізраїльського населення, яка з першого моменту (повномасштабної війни) підтримувала Україну і з першого моменту робила все для того, щоби змінити позицію уряду Ізраїлю. Ми на демонстрації ходили і допомогу відсилали в Україну. У мене повно знайомих в Україні, мій двоюрідний брат живе в Україні. Я сам народився у Львові, тому моєму оточенню всім усе зрозуміло. З іншого боку, була найтральною позиція уряду. Нейтральною через складні відносини з Росією. У цих відносинах відігравали суттєву роль два компоненти.

Перший – це присутність російських військових у Сирії, які могли б нам перешкодити вільно діяти в небі цієї країни через їхню ППО, через ту допомогу, яку вони надають режиму Асада. А для нас дуже важливо бути присутніми в небі Сирії, щоби діяти проти іранських Вартових ісламської революції, щоби запобігати передачі зброї «Хезболлі» через сирійську територію.

Другий – наявність великої єврейської громади в Росії. І якщо піти проти Росії, то це розкочегарить антисемітські настрої в Росії, почнуться всякі обмеження діяльності єврейських громад. 

З іншого боку, можна говорити про те, що навіть з огляду на ці два фактори, можна було по-іншому будувати відносини з Росією, бути хитрішими, розумнішими, спритнішими. Ми виступали з критикою ізраїльського уряду і постійно тиснули на те, що потрібно змінювати свою позицію. Трагедія в Бучі та Ірпені попередній уряд Ізраїлю призвела до стану шоку. Тоді уряд висловив чітку позицію засудження військових злочинів Росії.

Після цього відносини між нами і Росією йшли по дуже тонкій грані. І що ми бачимо зараз? Висловлювання Путіна і російських офіційних осіб, в яких було нуль засудження дій терористів. Вони намагаються висловлюватися ніби нейтрально, а фактично в їхніх словах повна підтримка ХАМАСу.

Зброя, якою користувався ХАМАС під час нападу – це російська зброя, це ж дуже серйозний момент. Цілком ймовірно, цю зброю доставили до Гази за допомогою Ірану. Ми знаємо також, що російські дипломати підтримують постійні відносини з ХАМАСом і з «Хезболлою». Це така вісь зла: Росія, Північна Корея, Іран, ХАМАС, «Хезболла». У всіх терористична сутність. У перші дні нашої війни стало всім зрозуміло, що потрібно повністю змінювати політику щодо Росії. І я думаю, що будуть певні кроки в цьому напрямку. Ви сказали також про претензії в постачанні озброєнь в Україну. Але в нас самих є дефіцит зброї на таку велику армію, яка зараз є.

Ви кажете, що будуть певні кроки уряду, які свідчитимуть про зміну політики щодо України і Росії. Про які кроки йдеться, яких змін чекати і, головне, як швидко?

Може бути більш чітке висловлення нашої позиції щодо підтримки України. Це по-перше. По-друге, є дуже багато речей, які не потрібно декларувати, але які потрібно робити непублічно. Наприклад, це може бути активізація обміном розвідувальною інформацією, ділитися один з одним досвідом ведення війни, тому що те, що відбувається у нас, у чомусь схоже на те, що відбувається в Україні. Наприклад, ваша армія, коли заходить у звільнені райони, проводить зачистку від російських убивць і колабораціоністів, які їм допомагали. Ми зараз теж саме робили у себе в перші дні війни. Це може бути і передача якоїсь зброї, яка нам не потрібна, а Україні стала б у нагоді. Словом, дуже різні напрямки.

В Ізраїлі багато вихідців із країн колишнього СРСР, багато з яких навіть після початку великої війни в Україні симпатизували Росії. Як зараз змінилася їхня думка?

Можу лише поділитися своїми відчуттями. Після того, що зробив ХАМАС і як відреагувала Росія, спостерігаю такий тренд: усіляке небажання далі мати стосунки з Росією і росіянами. У людей зараз чудове розуміння того, що наш уряд обрав неправильну позицію щодо Росії. Подивимося, як сам уряд реагуватиме.

Дійсно, є відмінності в думках вихідців з України та Росії і вихідців з Європи, Марокко, Алжиру та інших країн, для яких Україна і Росія – це десь далеко. Але в них також є розуміння, тобто воно з'явилося зараз, що поведінка Росії – це поведінка злого демона.

Прем'єр Беньямін Нетаньяху вже зрозумів, що Росія є членом «Вісі зла», про яку ви говорили вище? За вашими словами, уряд реагуватиме на ситуацію, що змінилася, і ставлення до України покращуватиметься. Але як тоді пояснити той факт, що ваш прем'єр попри всі заяви російського диктатора, все одно з ним зідзвонюється? Що ще має статися, щоб зрозуміти, що Путін і є лідером терористів, і з ним не можна вести переговори?

По-перше, Путін просив зателефонувати. По-друге, йому (Путіну) треба було пояснити, що він докорінно помиляється і позиція Росії неприйнятна з усіх точок зору. Не буде ніякого припинення вогню до повного знищення терористів.

В ефірі ізраїльського «Дев'ятого каналу» ви критикували посла Ізраїлю в Росії, який попри на атаку ХАМАС на Ізраїль цілком дружньо спілкується з колегами в Росії. За те, що він вважає Росію непричетною до атаки терористів на Ізраїль. Здається, що все-таки в уряду Ізраїлю досі немає розуміння, що Росія це і є вісь зла?

Газеті «Коммерсант» дав інтерв'ю посол Александр Бен Цві. Він назвав повною нісенітницею звинувачення Росії у зв'язках із ХАМАС, у причетності РФ до нападу терористів на Ізраїль. Хочу сказати, що це не повна нісенітниця! Тому що у ХАМАС російська зброя. Якби він повівся професійно, він би не став заперечувати, а сказав би, що ми зараз проводимо перевірку на наявність таких зв'язків. І якщо їх встановимо, будемо вимагати пояснень. Але нічого цього зроблено не було. Наш глава МЗС мав би зробити йому догану. Хоча і до глави МЗС у мене маса претензій. Коли він приїхав до Києва, Бучі, він сказав про страшний військовий злочин. Але не сказав, хто це зробив... Як це? Жодного слова... Це те саме, якщо приїде якийсь іноземний міністр до нас у музей «Яд Вашем» і говоритиме про Голокост, трагедію єврейського народу, але слова не скаже, що це справа рук нацистів.

Будемо критикувати уряд і після завершення війни. Але зараз нам потрібно виграти війну!

В Україні багато хто переймається тим, що війна у вашому регіоні змістить фокус уваги з України. Особливо якщо почнеться більш масштабна війна на Близькому Сході, чого взагалі не хотілося б. Хто найбільше виграє від війн в Україні та Ізраїлі та чи справді війна з ХАМАС може змінити пріоритети Заходу і відбудеться зменшення допомоги Україні?

ЗМІ абсолютно логічно сфокусувалися на тому, що свіже. Це просто закони жанру, не добре і не погано. Так, через це інформаційно здається, що увага до України падає. Але я не думаю, що це якось позначиться на фінансуванні допомоги Україні. Війна в Ізраїлі до цього не має жодного стосунку. Ніхто не забув про війну в Україні.

Що стосується того, кому вигідно, то звичайно, що Росії. Той факт, що американці вже надіслали сюди авіаносці – це послання Ірану, «Хезболлі», якоюсь мірою це для них стримувальний чинник. Та й для нас серйозна військова підтримка і стримувальний фактор, щоби ми діяли в рамках міжнародного права, щоби не було жодних ексцесів, які призведуть до якоїсь ескалації.

Думаю, що якщо Байден, як він обіцяв, приєднає допомогу Ізраїлю до української допомоги, то Конгрес ще швидше проголосує за такий пакет. Гадаю, в Америці розуміють, де проходить вісь зла, і те, що потрібно цьому протистояти. І це попри радикальне крило трампістів у Республіканській партії, у Палаті представників.

Михайло Глуховський, «Главком»