Патріарх Філарет: Ми приймемо Онуфрія як брата

У першій частині великого інтерв’ю патріарх Філарет розповів «Главкому» про конфлікти, які супроводжували Об’єднавчий собор у грудні, про головний компроміс з Константинополем, а також про вплив держави на нову церкву.

У другій частині розмови 90-річний ієрарх говорить про причини відмови греко-католикам здійснювати прощу на Великдень у Святій Софії, про свою участь у висуванні кандидатом у президенти Юлії Тимошенко, а також  пояснює, чому в УПЦ є патріарх, але нема патріархату.

Нещодавно ви виступили проти того, щоб греко-католики здійснювали прощу до Святої Софії 7 квітня, нібито це може викликати міжконфесійну напругу. Які є підстави так вважати, адже раніше між греко-католиками і вірянами УПЦ КП не було конфліктів?

Ми хочемо жити з греко-католицькою церквою в добрих, братерських стосунках. Ми – церкви різні, ми – православна, вони – католицька. Софія – це кафедральний собор православної церкви. І тому греко-католикам нема ніякої підстави служити в соборі Святої Софії. Я про це сказав у зверненні до верховного єпископа Святослава. Служити на Благовіщення у соборі Святої Софії прирівнюється до того, якби якийсь предстоятель православної церкви сказав, що я хочу послужити в соборі Святого Петра в Римі. У такого предстоятеля запитали б, яке ти маєш відношення до собору Святого Петра? Так само ми запитуємо греко-католиків, яке відношення вони мають до собору Святої Софії? Це православний собор, і там мають служити православні, а не католики.

Якщо вони мають духовну потребу, якою може бути умова для служіння у Софії?

Немає ніякої потреби. Є собор на Лівому березі, на Правому березі теж є храм – великий на Львівській площі. Моліться там. Але ж там мало людей.

Епіфаній, патріарх Філарет та митролит Агапіт" width="960" height="639" />

Священний синод Православної церкви України 4 березня розглядав це питання і також відмовив у служінні греко-католикам. Чи були під час обговорення інші точки зору?

Всі були одностайні. Не потрібно штучно розпалювати ворожнечу, бо це не на користь ані церкві, ані державі. Вигідно це тільки Росії, щоб ми українці між собою сварилися.

Ви підозрюєте, що греко-католики діяли на замовлення Росії?

Вони не виконували замовлення, але суперечки, які викликало питання служіння, сприяють Росії.

«Ми підтримуємо всі політичні партії, які підтримують українську державу»

Ваша символічна поява на з’їзді «Батьківщини», де у президенти висували Юлію Тимошенко, і символічна поява митрополита Епіфанія на форумі, де висувався Петро Порошенко… Що б це могло означати?

Це означає, що вони попросили нас помолитися і благословити їхні з’їзди. Я благословив з’їзд Юлії Тимошенко, митрополит Епіфаній – з’їзд Петра Порошенка. Хтось інший благословляв інших. Тобто ми підтримуємо всі політичні партії, які підтримують українську державу. А ті партії, які не підтримують українську державу, а хочуть служити Росії, ми не підтримуємо.

Як ви розподілили з митрополитом Епіфанієм, хто до кого на з’їзд піде?

Нічого ми не домовлялися. До мене звернулися з «Батьківщини», і я пішов. До Епіфанія звернулися – і він пішов на з’їзд партії Порошенка.

Нещодавно президент разом із предстоятелем Української церкви їздили Україною з так званим «Томос-туром». Чи не вважаєте ви, що політики, а у цьому випадку президент, використовують церкву у своїх інтересах?

Їздив і я з Порошенком, і з митрополитом Епіфанієм. Але що ми демонстрували? Ми показували: ось, дивіться, Томос є! Бо пропаганда була до цього про те, що ніякого Томосу немає і не може бути. Православних переконували, що Томосу нема і не буде. Так от, для того, щоби всі бачили, що він таки є, президент і церква вирішили його показати. Чи має це для Порошенка значення? Безумовно. Але він має заслугу у тому, що ми отримали Томос? Має. Це його досягнення – і він свої досягнення показує. Так само він досяг безвізового режиму. Чи може він це демонструвати, чи він не має такого права?

Але ж зараз вибори, ви розумієте, що момент особливо дражливий?

Суть в тому, що поки не було передвиборчої кампанії, ми їздили. Як оголосили передвиборчу кампанію, перестали.

Президент нагородив свого колишнього радника Ростислава Павленка орденом Свободи. В чому саме полягає заслуга цього чиновника в отриманні Томосу?

В тому, що він дуже часто за дорученням президента їздив у Стамбул, зустрічався з патріархом Варфоломієм і проводив всю цю роботу комунікативну, в результаті якої ми отримали Томос.

«Київського патріархату немає юридично, але фактично є»

Ви майже ніколи не знімаєте патріарший кукіль, але водночас не є предстоятелем церкви. Не бачите у цьому протиріч?

Протиріччя є. З одного боку, ми патріархат і я не перший, а третій патріарх. І український народ на помісному соборі, і не одному, а на трьох обрав статус патріархату. Ми не хочемо від цього відмовлятися. Ми будемо домагатися, щоби прийшов час, коли українська церква стала патріархатом. З іншого боку, водночас ми згідні отримати Томос про автокефалію в статусі митрополії. Це як перехідний період. І тому є патріарх, але патріархату визнаного ще немає. І ось це існування патріарха нагадує всім, що ми від патріархату не відмовляємось, ми до цього йдемо.

Ви надсилаєте листи кліру, в яких просите, щоби вас згадували як «святішого патріарха». Окрім того ви досі вручаєте нагороди від імені УПЦ КП. Якщо в Україні є новостворена церква, а де-юре Київського патріархату вже немає, як можете пояснити такі листи і вручення нагород?

Так, я звертався, щоби за богослужінням патріарха поминали. Для того, щоби нагадувати вірянам, що наша мета – патріархат. Щоб вони не забували, що митрополія – це не наша кінцева мета. І поминання патріарха з обох сторін повинно нагадувати, що треба молитися, аби в Україні був патріархат. А щодо нагород, то вони були прийняті Синодом і патріарх ці нагороди вручав, їх ніхто не скасовував. На якій підставі я не буду вручати ордени?

Так, Київського патріархату немає юридично, але фактично є. Бо є патріарх. Тому і підстави є вручати ордени. Я їх буду вручати і надалі.

У Росії були представництва Київського патріархату. Наприклад, Богородська єпархія, Святотроїцький храм у Ногінську. Яка зараз доля парафій там?

Як були українські церкви в Росії, так і залишаються. І митрополит Іоасаф Білгородський у нас є, і митрополит Адріан Старина теж у нас.

Одна з вимог Вселенського патріархату полягає в тому, щоби всі закордонні єпархії Української церкви перейшли у підпорядкування до Константинополя. Яка ситуація з єпархіями, які у Росії?

Так, вимога така є. Але вони самі не хочуть переходити до Константинополя. Це вимога не тільки до тих архієреїв, які в Росії, а й вимога для тих, хто в Канаді, США, Латинській Америці, Європі. Та вони не хочуть йти до Вселенського патріарха. А насильно нікого не можна відділити від Української православної церкви. 

Колись Петро Порошенко говорив, що хоче бути депутатом Європарламенту. Митрополит Епіфаній нещодавно в інтерв’ю сказав, що хоче служити в Києво-Печерській лаврі. А яка зараз ваша головна мрія?

Єдина українська православна церква, незалежна, помісна, автокефальна. Оце – мрія єдина. Поки що єдиної церкви немає, її потрібно творити. Всі святині, які на території України, повинні належати Українській церкві. Лаври поки що перебувають у підпорядкуванні Московського патріархату. Мрія полягає в тому, що ці лаври будуть у підпорядкуванні Української православної церкви.

Журналіст «Главкома» Михайло Глуховський та Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет

«Як патріарх я не тільки зауваження роблю, а й вживаю заходи»

Ви маєте і затятих ворогів, і палких прихильників. Як ви для себе пояснюєте таке полярне ставлення?

Ісус Христос сказав: горе вам, якщо всі люди будуть говорити про вас добре. Тому природно, що не всі ставляться однаково. Хто негативно до мене ставиться? Ті, які не хочуть відірватися від Москви. Бо я хочу, щоби Україна мала свою автокефальну церкву. Ті, хто проти цього, мене не просто не люблять, вони мене ненавидять.

Ваші опоненти є і в новій Православній церкві, вони теж вас ненавидять?

Значить я їх не задовольняю своїм напрямом думок і діяльністю. Чому? Тому що я критикую і не допускаю, щоби їхні хибні думки втілювались у життя. Я не байдужий до поведінки архієреїв. Як патріарх я не тільки зауваження роблю, а й вживаю заходи для того, щоб цього не було. Я завжди згадую первосвященика Ілія, про якого говориться в Біблії. Ідеться про те, що його сини, священики, вели нечистий спосіб життя. А він був благочестивий. Так ось, Господь покарав цього благочестивого первосвященика за те, що він не навчив і не стримував своїх синів. Тому я як патріарх повинен стримувати їх, коли вони вчиняють не так, як треба. Якщо не робитиму цього, то буду винен я. А якщо я буду робити зауваження, вживати заходи, а вони все одно будуть робити своє, то тоді перед Богом вони будуть винні, а не я.

Вони можуть сказати, що ви зараз не предстоятель Української церкви, щоби повчати їх.

Я розповідаю про той час, коли я був предстоятелем. А зараз я в їхні справи не втручаюсь. Тепер за них відповідатиме митрополит Епіфаній.

Синод Української православної церкви 4 березня звернувся до ООН щодо ситуації з українською церквою в Криму. Наскільки велика небезпека, що російська окупаційна влада захоплюватиме українські храми, які перебувають на окупованих територіях?

Це реальна небезпека, особливо на Донбасі. Там окупанти поставили умову, або ви реєструєтесь за законами так званих республік, або їх заберуть. Якщо вони зареєструються, це означатиме, що наша церква підтримує ці так звані республіки. А ми не підтримуємо їх, це сепаратисти, які розділяють нашу країну. Вони хочуть забрати майно і зробити його майном своїх республік. Така ситуація і в Луганській області, і в Донецькій. І в Криму подібна.

Хресний хід Української православної церкви, 28 липня 2018 року

«Правий сектор» гарантував, що ми увійдемо в Лавру. Але ми заборонили їм це робити»

Якщо окупаційна влада захоплюватиме храми Української церкви в Криму, чи не викличе це реакції в континентальній Україні, де громадяни почнуть захоплювати храми, які досі контролює Московський патріархат?

Ми чітко говоримо, що не застосовуватимемо силу для залучення московських парафій в українську церкву. У нас була можливість після Майдану в 2014 році увійти в Києво-Печерську лавру і Правий сектор гарантував, що ми це зробимо. Але ми заборонили їм це робити. Не потрібно  силою захоплювати. Все прийде мирним шляхом.

Де і скільки храмів, які контролює помісна церква, залишаються на окупованому Донбасі?

Парафії залишилися, вони звершують богослужіння, але «катакомбно», підпільно. До храмів доступу не маємо. Порівняймо ситуацію нашої церкви на окупованій території України із ситуацією, в якій перебуває Московський патріархат в Україні. Чи переживають вони те, що переживають наші священики і парафіяни на окупованій території? Можуть вони сказати, що в Україні терплять те, що й наші там?

Представники Московського патріархату не припиняють заявляти про погрози, гоніння.

Гоніння – це слова, а фактів немає. А ми факти наводимо. Закони написані, так звані, цією окупаційною владою, і це вже не слова, а дії. Дії показують, що наша українська церква на окупованій території, в Криму і на Донбасі, гнана. Права людини порушені. А в Україні права вірян Московського патріархату не порушуються. І в цьому різниця. А говорити можна про все що завгодно. Як сказав Господь, по ділах їх ви пізнаєте їх.

Як помісна церква може захистити свої храми в Криму?

Може тільки робити звернення в ООН та інші міжнародні організації. Вони діють.

Як саме?

Наприклад, арештували архієпископа Климента, відпустили. Чому відпустили? Бо ми підняли галас. Коли Янукович був президентом, він дав вказівку переводити парафії Київського патріархату до Московського. Почали викликати в районні адміністрації наших священиків і примушувати їх переходити. Ми звернулися до світової громадськості і це припинилося. Це був 2010 рік.

Ваша святосте, ви неодноразово розповідали у ЗМІ про період свого служіння у Російській православній церкві за часів СРСР, про історію розколу українського православ’я початку 90-х років минулого століття. Але ваші опоненти не припиняють сипати різноманітними звинуваченнями. Дозвольте у режимі бліцу поставити запитання, які ви вже не раз чули, але сьогодні, за нових обставин, їх варто вкотре озвучити. Аби ті, хто досі вагається, почули ваші прямі відповіді.

Чи правда, що свого часу вас завербував КДБ?

Мене КДБ не завербовував. Але була зустріч. Коли я був ще ієромонахом, мене викликали у військкомат, точніше до міністерства держбезпеки. Там почали вимагати, аби я відкривав їм тайну сповіді. Я відмовився, бо це заборонено. Тоді ця людина виймає пістолет, кладе на стіл і каже, що можуть мене розстріляти, якщо я не буду цього робити. Я кажу: можете розстріляти, я не боюся. Для мене не має значення, коли я помру. Вони знали, що на це не піду і тому мене не пропускали в єпископи. Але хочу вам сказати, що жодного єпископа в Радянському Союзі не було, який би не мав контакти з КДБ.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет

Отже, всі співпрацювали з ними?

Всі без виключення, тому що система була така. Не можна ні єпископа поставити без їхньої згоди, ні священика. Була реєстрація, без якої священик чи єпископ не мали права виконувати свої обов’язки. І тому всі єпископи і багато священиків мали контакти спочатку з МДБ, а потім і з КДБ. Ми були змушені жити і служити в цій системі. А якщо хтось скаже, що це не правда, і що він не мав контактів, не вірте.

Чи правда, що в радянські часи ви казали що «для вірян я – монах, а для КДБ – одружений»?

Таких слів я не говорив і не міг говорити.

Чи були спроби американської розвідки вас завербувати? І якщо були б, ви погодилися б на таку співпрацю?

Ніяких спонукань до співпраці не було ніколи. І натяків не було. Хоч треба сказати, що мене нагородили на Конгресі грамотою за миротворчу діяльність. Це було в часи Холодної війни. Я бував часто як голова делегації російської церкви в Америці, там виступав. Тож, оцінили. Якби запропонували, не погодився б на таку співпрацю.

Чи відповідає дійсності те, що ви відмовилися від своїх доньок, сина і дружини?

Ні дружини, ні дітей у мене ніколи не було і немає. Все це наклепи.

Хто з ваших родичів живий? Де вони живуть?

Всі брати померли, але родичі є. Це племінники і племінниці. Живуть і на  окупованій території, є в Києві, і в Росії є. Їх багато. Я не рахував навіть. Звісно, з ними контактую.

Чи правда, що між вами і патріархом Володимиром (Романюком), який помер у 1995 році, був конфлікт? Ніби він звільнив вас з посади заступника і навіть звертався до УБОЗ з проханням захистити його від вас?

У нас з патріархом Володимиром були добрі стосунки. І до обрання його патріархом, і після його призначення. Оскільки він не мав досвіду в керівництві церквою, бо мав досвід лише сільського священика, то він не міг керувати церквою, коли став предстоятелем. Тому я, як його заступник, підказував йому як керувати церквою, як служити. Люди, які були до нього близькими, стали йому дорікати, що не ви, мовляв, керуєте церквою, а Філарет. І тоді він вирішив мене зняти з посади заступника: зібрав архієреїв у Феодосіївському монастирі і порушив це питання. Всі архієреї виступили проти і він не зміг мене зняти. Тоді його прихильники стали йому дорікати, мовляв, що ви за патріарх? Ви ніщо, ганчірка! Його налаштували так, що він дав слово, що після Дня ангела, 28 липня 1995 року, обов’язково мене зніме. Але 14 липня він помер. Мене стали звинувачувати, нібито я його отруїв. Різні були звинувачення. Ми звернулися до прокуратури, щоб вони це розслідували. Лікарня тоді засвідчила, що патріарх помер від інфаркту.

Чи правда, що ви були засновником банку «Ажіо» у 90-х роках?

Був засновником якогось банку владика Антоній Масендич з УАПЦ. Той банк тоді був у Михайлівському монастирі, там, де зараз братський корпус. Я ніколи не був у засновниках будь-якого банку.

Чи маєте рахунки в іноземних банках?

Не маю ніяких. І ніколи не мав.

Якщо очільник церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій погодиться увійти до єдиної автокефальної церкви, як ви поставитесь до його рішення?

Позитивно. Ми його приймемо як брата.

Якщо б у вас була можливість зараз поговорити з патріархом Кирилом, про що була б ця розмова?

Якби була можливість, якби він погодився, то я б йому сказав, що не треба воювати з Українською православною церквою. Треба погодитися на її автокефалію і встановити нормальні відносини.

У 2017 році ви надіслали лист до Архієрейського собору Російської православної церкви з надією подолати розкол між церквами. У тому листі ви, зокрема, написали: «я, як ваш собрат і співслужитель прошу пробачення в усьому, у чому згрішив…». Чи не шкодуєте ви про той вчинок?

Не шкодую. Тому що я цим показав, що хочу мати нормальні стосунки з архієреями російської церкви, і головне, нормальні стосунки з архієреями і духовенством в Україні. Бо якби ми мали б ці добрі стосунки, і нехай вони не визнають нас за автокефальну православну церкву, але ми могли б служити разом, то це б зближувало нас. І заради цього я і написав цей лист. Щоб вони з нами увійшли в молитовне єднання.

Тоді Собор РПЦ навіть вирішив створити комісію для переговорів з УПЦ КП, але вона так і не запрацювала. Чому?

Вони на словах обіцяли, а коли на Архієрейському соборі стали обговорювати, то ухвалили таке рішення: нехай повертається до Московського патріархату, тоді ми знімемо і анафему, і буде спілкування. І тоді я на прес-конференції сказав, що на такі умови не погоджуся ніколи і в Московський патріархат ніколи не повернуся.

Чи правда, що патріарх РПЦ Алексій розглядав можливість надати українській церкві повну незалежність, його Грамота про самостійність на початку 90-х була лише першим кроком?

Ніхто не хотів давати Україні ні автокефалію, ні самостійності, незалежності в управлінні. Але на Помісному соборі, який обирав московського патріарха і на якому обрали не мене предстоятелем, а патріарха Алексія, я порушив питання, щоб права українського екзархату, Української православної церкви були розширені. Тому що Михайло Горбачов тоді порушував питання про розширення прав республік. Оскільки Україна як республіка отримувала широкі права то, відповідно, я хотів, щоб український екзархат мав більше прав. І тоді Собор виніс постанову, що УПЦ надається право самостійності і незалежності в управлінні, але в складі Московського патріархату. Саме ту Грамоту привозив потім до Києва патріарх Алексій і в Софійському соборі після літургії вручив мені її. Це ще за часів СРСР. А коли Союз розпався і Україна оголосила себе незалежною державою, тоді я на Соборі української церкви порушив питання про повну незалежність. І ми на Соборі 1-3 листопада 1991 року ухвалили таке рішення.

До речі, нинішній предстоятель церкви Московського патріархату в Україні митрополит Онуфрій також підписався під цим рішенням.

Першу частину розмови читайте тут – Патріарх Філарет: Порядок, який запропонували греки, нас не задовольняє…

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»