У війні США з Іраном переміг Китай. Пояснення CNN

Початок військових ударів США та Ізраїлю по Ірану наприкінці лютого створював для Китаю загрозу втрати чергового дружнього режиму, як це незадовго до того сталося з Венесуелою. Про це пише «Главком» із посиланням на CNN.

Проте за чотири місяці ситуація кардинально змінилася: Тегеран і Вашингтон уклали тимчасову угоду, іранська влада зберегла свої позиції, а сам конфлікт продемонстрував обмеженість американського глобального впливу. На цьому тлі позиції Пекіна на міжнародній арені суттєво зміцнилися. Китай не лише успішно подолав спровоковану війною масштабну енергетичну кризу завдяки стратегічним нафтовим резервам та активному впровадженню зелених технологій та електромобілів, але й продемонстрував дипломатичні успіхи, приймаючи у себе іноземних лідерів та позиціонуючи себе як головного прихильника мирного врегулювання.

МЗС Китаю вже привітало підписання меморандуму про взаєморозуміння, який запускає 60-денний переговорний період, та заявило про готовність брати участь у стабілізації Близького Сходу.

Речник китайського дипломатичного відомства Лінь Цзянь не став підтверджувати безпосередню участь Пекіна у підготовці цієї угоди, проте звернув увагу на тривалі зусилля країни, зокрема на запропонований у квітні лідером Сі Цзіньпіном мирний план із чотирьох пунктів.

Минулого місяця Пекін із дружнім візитом відвідав Дональд Трамп, а нещодавно там перебували очільник МЗС Ірану Аббас Арагчі та представники Пакистану. Поведінку Китаю під час війни оцінив і сам президент США Дональд Трамп на пресконференції саміту G7 в Евіан-ле-Бен. Він висловив особисту вдячність Сі Цзіньпіну за повний нейтралітет та утримання від використання китайського флоту для прориву американської морської блокади іранських портів, припустивши, що лідер КНР допоміг у вирішенні кризи.

Водночас Пекін вів тонку гру: засуджуючи американо-ізраїльські атаки та продовжуючи купувати іранську нафту в обхід обмежень, він усе ж ухилився від ролі офіційного гаранта безпеки, якої прагнув Тегеран. Замість цього головний дипломат Китаю Ван І у розмові з Арагчі обмежився закликом до належного контролю над судноплавством в Ормузькій протоці та закликав сторони виконувати взяті зобов'язання після настання миру.

Китайські аналітики та політичні мислителі зараз активно дискутують щодо наслідків цієї війни для США, розглядаючи її як потенційний «Суецький момент» для американської наддержави за аналогією з втратою Великою Британією контролю над Суецьким каналом у 1950-х роках, що ознаменувало її занепад. Директор Центру близькосхідних досліджень Університету Фуданя Сунь Деган у матеріалі для видання Global Times зазначив, що цей конфлікт розвіяв міф про безмежну військову могутність Вашингтона та виявив глибокі тріщини у глобальній системі американських альянсів через відсутність підтримки з боку ключових партнерів.

Зі свого боку, відомий політичний коментатор Ху Сіцзінь у соцмережі Weibo підкреслив, що хоча Китай і не претендує на статус тріумфатора у цій далекій війні, вона наочно продемонструвала ефективність китайського стратегічного планування та привабливість його моделі розвитку. Ба більше, на думку експерта, ця криза суттєво послабила спроможність США стримувати Китай щодо Тайваню, оскільки показала виснаженість американських складів із боєприпасами та нездатність Вашингтона згуртувати західну коаліцію проти одного ізольованого супротивника, що ставить під сумнів здатність США переконати європейців виступати проти Китаю.

Попри очевидне бажання Пекіна бачити кінець домінування США та перехід до багатополярного світу, китайське керівництво діяло вкрай зважено, балансуючи між власними інтересами та уникаючи прямого втягування в конфлікт. За даними американської сторони, китайські компанії підтримували закупівлю озброєнь Тегераном, хоча офіційний Пекін заперечує будь-які поставки зброї у зони бойових дій. У той же час Китай наполегливо підштовхував Іран до дипломатичного діалогу з США та проводив численні консультації з країнами Перської затоки, які потерпали від іранських нападів.

Аналітики наголошують, що навіть у разі занепаду американського впливу, Китай не займе місце США автоматично і не прагне стати наддержавою американського зразка. Як зазначив науковий співробітник Університету Цінхуа Сунь Ченхао, США залишаються найвпливовішою силою на Близькому Сході, але відтепер їхнє лідерство коштуватиме їм значно дорожче у фінансовому, військовому та репутаційному планах. Це робить китайську дипломатичну концепцію, засновану на суверенітеті та невтручанні, більш привабливою для світу, проте остаточний авторитет Пекіна залежатиме від його спроможності пропонувати реальні рішення для підтримання енергетичної стабільності та деескалації.

Нагадаємо, президент США Дональд Трамп в інтерв'ю Axios заявив про наявність дуже хороших відносин із лідером КНР Сі Цзіньпіном, назвавши його одним із найвеличніших світових лідерів. 

Американський лідер висловив вдячність главі Китаю за те, що той на його особисте прохання вирішив не втручатися в ситуацію навколо Ірану. За словами Трампа, він особисто звернувся до Сі Цзіньпіна з відповідним проханням, і той утримався від дій.

Президент США висловив думку, що навряд чи хтось інший взагалі став би просити про таке китайського лідера, та охарактеризував колегу з Пекіна як сильну людину, яка не грає в ігри.

Раніше повідомлялося, що на травневому саміті в Пекіні президент США Дональд Трамп особисто звернувся до лідера Китаю Сі Цзіньпіна з проханням вплинути на Путіна і повернути його до переговорів із Зеленським. 

За даними джерел SCMP, на зустрічі в Пекіні 14 травня Трамп повідомив Сі Цзіньпіну, що переговори між Росією та Україною зайшли в глухий кут. У зв'язку з цим він закликав Китай скористатися своїм впливом на Москву і повернути Путіна за стіл переговорів із президентом України Володимиром Зеленським.