Національна безпека – законна підстава заборони РПЦ

Авторам і прихильникам урядового законопроєкту №8371 не позаздриш – чим більше вони говорять про його переваги у порівнянні з нашим законопроєктом №8221 («Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій»), тим їхні аргументи стають менш переконливі.

Віктор Єленський, голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті, заявив, що питання національної безпеки не є чинником, який може обмежувати релігійну свободу. На його думку, Європейська конвенція з прав людини «вбачає можливість обмежити релігійну свободу в разі, якщо є загроза життю і свободам громадян». І тому він, як законодавець, має «обрати такий інструментарій, який найменше вплине на свободу наших громадян». 

Шанований мною високопосадовець помиляється сам і, вочевидь, вводить в оману інших громадян.

Положення конвенції треба читати разом

«Загальні принципи, встановлені практикою ЄСПЛ» викладені у рішеннях 112- у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України». У першому з тих пунктів зазначено, що «оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися у світлі статті 11 Конвенції (995_004)».

Згадаймо, що ст. 9 Конвенції стверджує: «кожен має право на свободу думки, совісті та релігії». Свобода «сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб». 

Водночас ст. 11 Конвенції унормовує свободу зібрань та об’єднань, тобто ключові сфери для правових підстав заборони релігійних об’єднань. У частині першій записано норму, що кожен має право на свободу об’єднання з іншими особами. Частина друга: «здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Відмінність списків обмежень у ст. 11 порівняно зі ст. 9 полягає у наявності категорії «національна безпека». Логічно, бо діяльність окремих релігійних об’єднань може заборонятися в інтересах національної безпеки демократичних суспільств і держав. 

РПЦ – це релігійне об’єднання, так само як підпорядкована їй релігійна організація (об’єднання) з назвою УПЦ МП. 

РПЦ – частина російської державної машини

У листі до голови Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва від 28 вересня ц. р. голова СБУ Василь Малюк проінформував, що СБУ під час здійснення оперативно-службової діяльності отримує інформацію про загрозу національній безпеці України, зокрема у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій. 

На цій підставі СБУ дійшла висновку, що «діяльність РПЦ на території нашої держави спрямована на підтримку збройної агресії РФ, реалізацію геноцидної політики РФ, депортацію українців. РПЦ не відокремлена від російської держави, а її керівництво перебуває в тісній взаємодії з органами державної влади та спецслужбами фактично виконуючи функції державних службовців у релігії та реалізуючи державну політику Росії через наявні у них засоби влади та впливу».

Чіткіше сказати не можна, так само як ЄСПЛ не міг чіткіше сформулювати своїх висновків.   

Захист національної безпеки та інтересів українського демократичного суспільства – це згідна з європейським законодавством і судовою практикою ЄСПЛ підстава для заборони діяльності РПЦ в нашій державі. А заперечування цього факту дорівнює руйнуванню національної безпеки.