Що там у Лаврі?

У Свято-Успенський Києво-Печерський лаврі відбувається те, що повинно було завершитися ще 30 років тому, відразу після набуття незалежності. Паралельно зі створенням української армії, української банківської системи та іншими інституціями, без яких не може існувати повноцінна держава.

Цей процес не те щоб розпочав, але підтримав президент Кравчук, і з’явилася невизнана УПЦ КП. Але на наступний необхідний крок – рішуче припинення діяльності московського патріархату в Україні – Кравчук не наважився. Пухлина залишилися.

Президента Кучму як директора більше цікавили процеси матеріальні, ніж містичні. Тому російське телебачення з першої кнопки в Україні прибрали, а от церкву залишили.

Президент Ющенко збирався завершити те, що почав Кравчук. Збирався-збирався, збирався-збирався... А тут і президентський термін завершився – «моя нація мене не зрозуміла», все таке. До речі, саме при Ющенку УПЦ МП відчувала себе вільно і ситно, храми будувала, паству збільшувала.

Президент Янукович був відверто зорієнтований на московський патріархат, але вважав, що не цар для церкви, а церква для царя. Тобто, в Україні священнослужителі повинні обслуговувати інтереси Януковича, а не патріарха Кирилла. Відповідно, з об’єднанням українських церков під Москвою не поспішав. Хоча саме цим все і закінчилося би, якби не Майдан.

Президент Порошенко зробив той самий рішучий крок по створенню української православної церкви, без якої дійсно української держави бути не може. Але він надто переймався власним піаром і намагався підгадати з томосом під вибори. Вибори програв, тому тему віри з власного передвиборчого плакату не завершив.

І от зараз, за президентства Зеленського і за умов агресії Росії, УПЦ МП – фактична філія російської імперської церкви в Україні, нарешті починає зникати. Випаровуватися, як роса на сонці – все згідно нашого гімну. Бо на це є запит переважної частини нашого суспільства.

Києво-Печерська лавра – одна з найважливіших православних святинь. Навіть більшовики не ризикнули її зруйнувати. Якщо УПЦ МП витиснути з лаври, вона позбавиться духовного коріння. І почнеться її природний занепад.

ПЦУ продовжить наглядати за печерами, в цьому сенсі нічого не зміниться. Частина церковників з УПЦ перейде до ПЦУ, і це вже відбувається. Частина (на жаль, маленька) роз’їдеться по монастирях в глухих карпатських лісах, де будуть молитися о спокутуванні гріхів і спасінні власної душі. Саме в цьому, а не в обслуговуванні заможної пастви в столичних церквах, полягає справжнє служіння Богу. На «Мерсі» в Царство Небесне не в'їдеш.

Живе – до живих, мертве – до мертвих. І дорікати священникам з УПЦ нема кому. Бо вони дуже часто повторювали одну з православних догм: «Будь-яка влада – від Бога. І всі випробування в нашому житті – теж від Бога».

Церква не тотожна вірі. Віра – це про душу. Церква – про політику і гроші. Не забуваймо це. А вірна паства московської церкви потихеньку заспокоїться. Вони ж якось пережили, що недоімперія не взяла Київ за три дні.