Чому Захід не готується до «великої війни»?

В Україні часто лунають закиди щодо західних країн, чому вони не поставили «на військові рейки» свої економіки. Але лише одних наших «хотілок» для цього замало.

Західні політики під час ухвалення рішень оцінюють усе системне різноманіття причинно-наслідкових зв'язків, аналізують довгострокові наслідки та побічні ефекти.

Вони не мислять у форматі «кліпової свідомості» і «рефлекторної дії».

Зупинюся лише на монетарних аспектах.

Інфляція в США в березні 2024-го року – все дуже погано.

Після зниження інфляції до 2,2% наприкінці минулого року, здавалося, що ось-ось таргет (мета) ФРС у вигляді зростання ціни на 2% на рік буде досягнуто, і Федрезерв розпочне нарешті зниження своєї базової ставки, яка наразі перебуває на неприйнятно високому рівні в 5,25-5,5%.

Чому це так важливо для американської економіки?

Один із ключових драйверів зростання в США – це фінансові ринки та іпотека.

І фонд, і нерухомість страждають від політики високих ставок. Наприклад, середній відсоток за іпотекою для звичайної американської сім'ї зріс з 2% до 7%, тобто більш ніж утричі.

Погодьтеся, одна справа платити по іпотеці внесок у $ 2 тис. і зовсім інша – $7 або $8 тисяч.

Один з інструментів ФРС для рефінансування банків – це іпотечні цінні папери. А відношення іпотечних кредитів до ВВП у США коливається в діапазоні 60-75%.

Сукупний споживчий борг населення в Америці торік сягнув $17 трлн за розміру ВВП у $26 трлн.

Нова іпотека вийшла на свій пік у другому кварталі 2021-го року ($1,2 трлн) і відтоді, переважно знижувалася внаслідок високих процентних ставок ФРС.

Плюс на іпотеку зав'язаний будівельний сектор, виробництво будматеріалів, зайнятість населення, логістика тощо.

Це для розуміння масштабу проблем, які можуть виникнути, якщо в США почнеться криза на ринку житла.

Про фондовий ринок і банківський сектор навіть не буду детально писати – все й так зрозуміло: пенсійні, венчурні, інвестиційні фонди та банківська система – всі залежать від наявності дешевої ліквідності, що розширюється в обсязі.

А дорога ліквідність, що звужується в обсязі, – це в довгостроковій перспективі криза фінансових ринків.

Але повернемося до показника інфляції.

У березні 2024-го інфляція в США раптово підскочила до 4.6% (місяць до місяця), зокрема, базова (монетарна) інфляція – до 4.4%.

Це саме та друга інфляційна хвиля, яка породжена високими ставками (відсоток за кредитом закладається в ціну товару/послуги), про яку попереджало багато експертів, зокрема і я.

Це означає, що істотного зниження базової ставки ФРС найближчим часом не буде.

Для зниження інфляції США тепер недостатньо утримувати ставки на аномально високому рівні, необхідно скорочувати бюджетні видатки і знижувати дефіцит бюджету, який торік сягнув 6% ВВП.

Мінфін США потрапив у своєрідну пастку – для погашення старого боргу і покриття дефіциту бюджету, необхідно залучати новий борг.

Але проблема полягає в тому, що старий борг (казначейські облігації – трежеріс) випущено під 1,5-2%, а новий випускають під 4-4,5%.

Вартість обслуговування боргу в структурі бюджету вже перевищила витрати США на оборону.

Тобто, для боротьби з інфляцією потрібно підвищувати ставки, а для оптимізації вартості обслуговування боргу – знижувати.

Але зниженню боргових ставок перешкоджає не тільки фактор інфляції, а й фактор виходу з трежеріс таких гравців як Китай. Плюс геополітичні ризики.

Інвестори хочуть премію за ризик у вигляді високого відсотка.

Тут спрацював і фактор Японії.

Упав останній оплот політики негативних ставок у світі, а разом з ним згасло і вогнище глобального кері-трейду.

Банк Японії збільшив короткострокову від'ємну процентну ставку на +10 бп до рівня в 0.0%. Вперше з 2007-го року Японія увійшла у світовий мейнстрім позитивних ставок.

Ще раніше від'ємні ставки покинули ЄЦБ (2014-2022), Швеція (2015-2019), Данія (2012-2022), Швейцарія (2014-2022).

Японія найдовше боролася з дефляцією за допомогою від'ємних номінальних ставок.

Як працював глобальний кері-трейд?

Інвестфонд в Японії брав кредит у єнах під 0,1% або навіть під 0%, міняв єни на долари і вкладав ці гроші в американські трежеріс під 2-2,5%.

Чиста міжнародна інвестиційна позиція Японії торік становила майже $3 трлн і здебільшого вона була сформована з доларових інструментів.

Це своєрідна «глобальна рента», яку США отримували від Японії.

Схожа ситуація була і в низці інших країн, які дотримувалися політики від'ємних ставок.

Цим, зокрема, пояснювалося і періодичне ослаблення євро до долара (диспаритет у рівнях базових відсоткових ставок ФРС і ЄЦБ).

Тепер, це джерело коштів у вигляді глобального кері-трейду в долар, істотно скоротиться.

Тобто в нинішній ситуації, США повинні скорочувати бюджетні витрати, а не нарощувати їх.

Тим більше, що інфляція може залишитися надовго.

Чому? Висуну свою теорію.

Статистика ринку праці в США регулярно випереджає всі навіть найоптимістичніші прогнози, при чому як за кількістю вакансій, так і за динамікою зростання заробітних плат.

Безробіття у 2023-му році – нижче 4%, дуже потужний показник зростання ринку праці.

На мій погляд, це пов'язано зі старінням населення: дедалі менше молоді, яка отримує низьку оплату праці, і дедалі менше претендентів на вакансії.

Роботодавці змушені постійно підвищувати рівень заробітних плат.

Тобто, основний рушій інфляції – це рівень зайнятості та параметри ринку праці.

А основний фактор, що впливає на ринок праці – це демографія (старіння населення і падіння народжуваності).

Проблему в даному випадку може вирішити лише трудова міграція – потоки дешевої і молодої робочої сили.

Саме цим, а не лише електоральним чинником, пояснюється політика демократів щодо трудових мігрантів.

Але зараз міграційна тема стала ареною неабиякої політичної заруби між респами і демами. А це означає, що міграцію обмежуватимуть і інфляція надовго (назвемо її трудовою).

Крім того, важливе значення має і монетарна політика ФРС та ЄЦБ.

Після глобальної кризи 2008 року та пандемії 2020-го, найбільші центробанки проводили політику кількісного розширення (QE), коли в обіг вкидалися трильйони доларів/євро.

Це призвело до інфляції.

Механізм «вкидання» був досить простий: формувалися антикризові фонди на 1-1,5 трлн дол/євро, в які вносилися боргові папери основних розвинених країн: У США – трежеріс, в ЄС – облігації Німеччини, Франції.

Наприклад, у ЄС під час пандемії було створено фонд відновлення та підвищення стійкості на 1,5 трлн євро, у США – антиковідний фонд на $1,5 трлн.

Щоб монетизувати облігації цих фондів, ЄЦБ і ФРС купували ці цінні папери і збільшували обсяг грошової маси в обігу.

Купувалися не тільки облігації антикризових фондів, а й цінні папери з портфелів комерційних банків.

У США ще щомісяця ФПС купував трежеріс на $80 млрд та іпотечних паперів на $40 млрд.

Зараз ситуація кардинально змінилася: і ФРС, і ЄЦБ проводять політику монетарного стиснення (QT), тобто розпродають свій портфель цінних паперів і вилучають з обігу грошову масу.

Баланс ФРС з максимуму в $9,02 трлн скоротився за час «стиснення» до $7,49 трлн, тобто на $1,53 трлн.

Щотижня баланс стискається на $30-45 млрд.

Метою стиснення є значення балансу приблизно в $5 трлн.

З урахуванням того, що баланс можна скорочувати на $1,4 трлн на рік, загальна програма стиснення триватиме і в 2024-му, і в 2025-му роках як мінімум.

У ЄЦБ разюче схожа картина:

Європейський центральний банк знизив свій баланс на 2,03 трлн євро: з 8,84 трлн до 6,81 трлн.

Ось тільки швидкість зниження балансу ЄЦБ зараз різко сповільнилася до 3-6 млрд євро на тиждень.

Тобто перспектива виходу до 5 трлн євро виглядає вельми туманною.

З іншого боку, ситуація з інфляцією в ЄС (2,6%) дещо краща, ніж у США.

Загроза рецесії, що нависла над Німеччиною і Францією, чинить знижувальний вплив на ринок праці (вакансії, динаміка заробітних плат). Плюс мільйони мігрантів з України.

Як бачимо, трудовий характер інфляції спрацьовує і в цьому випадку, тільки цього разу – у бік уповільнення її.

А тепер перейдемо до розуміння того, що таке розкрутка ВПК і збільшення військових витрат.

Ці програми можна профінансувати виключно за рахунок нової емісії, тобто за умови переходу від політики монетарного стиснення до нового раунду монетарного розширення. При цьому, нове збільшення грошової маси (у 2023-му грошова маса у США навпаки зменшувалася на 2,4%).

Про які суми йдеться?

Зараз США і ЄС витрачають у середньому до 2% ВВП на оборону. У разі збільшення цього показника до 5%, доведеться створити два фонди розвитку оборонного сектору терміном приблизно на п'ять років.

У США він становитиме до $4 трлн, в ЄС – до 3 трлн євро.

Зібрати ці гроші за допомогою податків неможливо. Також проблематично сформувати ці фонди за рахунок зростання дефіциту бюджету і залучення нових боргів.

Тобто, потрібно друкувати і збільшувати баланс ФРС до $11 трлн, а ЄЦБ – до 10 трлн євро.

Плюс формувати ще пакети кредитування на 500 млрд дол/євро для запуску промислових програм ВПК.

Ухвалення таких рішень означає «зліт» інфляції та базової ставки за 10%, знецінення долара/євро, крах фінансових ринків і банківської системи, внутрішню політичну кризу, а також руйнування моделі залучення держборгу.

Нагадаю, що у Другу світову війну США входили на тлі дефляції, високого безробіття і рівня держборгу до ВВП у розмірі 52%, а виходили з війни з інфляцією, мінімальним безробіттям (3%) і рівнем боргу в 121% ВВП.

Так ось зараз ситуація в США точнісінько нагадує параметри економіки, яка вийшла з війни, а не входить у неї.

Якоюсь мірою, так і є, якщо порівняти пандемію з війною.

Таким чином, США і ЄС, ФРС і ЄЦБ грають один з одним у цікаву гру: хто перший «моргне».

Якщо ЄС почне нарощувати оборонні витрати, то Європа отримає крах євро, банківської системи, фінансових ринків, боргової моделі, зростання інфляції та внутрішню кризу.

Якщо США почнуть нарощувати оборонні витрати, то вони отримають крах долара і все інше.

Саме тому, союзники перекидають один одному військову тему як «гарячий хліб», сподіваючись, що все найгірше доведеться робити не їм.