Американський дослідник війни Джон Спенсер: Російська армія розбита зсередини
інтерв'ю
«Українці показують дива планування, швидкості і секретності»
Майже вісім місяців тому президент Росії Володимир Путін віддав наказ про вторгнення в Україну, назвавши це «спеціальною військовою операцією». Більшість військових аналітиків очікували легкої перемоги, адже росіяни мали значну чисельну перевагу в особовому складі і техніці, набагато більшу вогневу міць, перевагу у повітрі та на морі і, здавалося, бездонні ресурси.
Проте сталося усе навпаки. Чому? Про це в інтерв’ю ділиться своїми думками Джон Спенсер – майор армії США у відставці, голова відділу досліджень війни на Медісонському політичному форумі. Він також консультує Агентство передових оборонних дослідницьких проектів, ООН та інші організації: військові та з національної безпеки. Статті Спенсера публікували The New York Times, The Washington Post, USA Today, The Wall Street Journal, Foreign Policy та інші провідні видання. А у липні вийшла його нова книга «Зв’язані солдати: життя, лідерство та соціальні зв’язки у сучасній війні».
Спенсер спирається на власний бойовий досвід, щоби пояснити, як зараз почуваються пересічні українські та російські солдати. Він робить висновок, що російська армія розбита зсередини і що середньостатистичний російський солдат, особливо якщо це новобранець, не має бажання воювати в Україні і просто хоче, щоби війна закінчилася і він зміг повернутися додому живим.
«Українці влаштували майстер-клас із виховання волі до бою»
Минуло близько восьми місяців від початку повномасштабного вторгнення. Як ви зараз оцінюєте ситуацію порівняно з тією, що складалася у перші тижні?
Я думаю, що світ усвідомив: Україна може перемогти, більше того – ця перемога є фактично справою часу. Якщо війна триватиме так, як вона триває зараз, Росія не виграє. Війна – справжнє випробування для людської душі.
Ми можемо порівняти кількість військових, кількість територій, яку зараз контролюють обидві сторони, якісь інші показники. Проте, як ми побачили під час війни в Україні, цифри не розповідають усієї історії.
Ми можемо спостерігати, що зараз відбувається в Україні на різних фронтах, а потім зібрати цю інформацію докупи. Українці послаблюють російську армію, частина за частиною, атакуючи їхні склади боєприпасів, шляхи матеріально-технічного постачання, такі, як мости.
Росіяни втрачають здатність підтримувати свої сили в Україні. Росія призиває резервістів і фактично запроваджує призов, а це є визнанням її поразки. Вдаватися до мобілізації росіянам не доводилося з часів Другої світової війни. Те, що зараз відбувається з Росією через війну в Україні, – це передсмертний подих гіганта. Зрештою, світ ставиться до цієї війни так, як ніколи за всю історію людства не ставився до жодної війни. Ми спостерігаємо за еволюцією сучасної війни.
Що ви відчували в Україні?
Я подорожував світом і особисто пережив війну у таких місцях, як, скажімо, Ірак. Коли я був в Україні, то відчув єдність її народу. Люди об’єднані у прагненні до свободи. Це щось дивовижне! Я відвідав такі місця, як Київ і Буча. Я – професійний військовий, тому, звісно, розмовляв із солдатами про тактику, їхній особистий досвід війни з росіянами. Я чув чимало історій від українців про їхній особистий вибір дати відсіч російським загарбникам.
Наприклад, я розмовляв із 60-річним чоловіком, який багато років тому служив в армії, і коли почув, що Росія вторглася, вирішив знову взяти до рук зброю. Єдність і згуртованість українського народу є дивовижним примножувачем сили. Кожен, кого я зустрічав, так чи інакше брав участь у боях.
Український уряд за підтримки США та інших союзників запровадив стратегію тотального опору. Наскільки добре це спрацювало?
Концепція тотального опору не нова. Війна – це випробування волі та ідей. Українці воюють за своє виживання і чинять опір як народ. Українці просто влаштували майстер-клас із виховання волі до бою. Дивовижно бачити, наскільки вони гнучкі щодо обміну повідомленнями, використання мультимедіа, створення відео та обміну своїми історіями з рештою світу.
Раніше росіян вважали майстрами інформаційної війни. Але на цьому просторі зараз домінують українці. Україна використовувала інформаційну сферу, щоби мотивувати свої сили та підтримувати моральний дух, зробивши цю боротьбу глобальною. Як солдат я знаю, що тобі потрібен хтось ліворуч і праворуч, щоби підштовхнути тебе вперед. Саме так це працює: війна – це не лише вбивство людей, війна – це боротьба воль. Українські військові та керівництво країни використовують інформаційну війну для перемоги у цій боротьбі.
З військової науки ми знаємо, що мотивація, моральний дух і згуртованість кожного солдата або підрозділу дорівнюють їх волі до бою. Ви можете озброїти та навчити кого завгодно, але важливо підтримувати саме мотивацію рухатися вперед у бою. Ви повинні дати солдатам щось, у що вони вірять, аби зберегти їхню волю до бою.
Війна зміцнила в українцях почуття національної ідентичності, що, у свою чергу, сформувало волю до перемоги на полі бою. Порівняйте українську армію з російською. Російські військові вже не ті, якими були на початку вторгнення. Багато у чому російська армія зазнала поразки вже кілька місяців тому. Вони здають свої позиції. Підрозділи відмовляються від бою, кидають техніку.
За відсутності мотивації, лідерства та волі до бою, солдати буквально не натиснуть на курок. Звичайно, вони можуть стояти, бути присутніми на полі бою і навіть не втікати, але вони не будуть воювати.
«Крах російської армії був несподіванкою і для українців, і для нас»
Є чимало відео і фото, як російські військові масово кидають машини і техніку під час останніх українських наступів, як здаються українцям. Схоже, армія в хаосі.
Росіяни переживають повний крах військової дисципліни, організації та керівництва. Їхня армія перетворюється на хаотичний натовп, що біжить у всіх напрямках. Після останнього українського наступу росіяни стали ще більш дезорганізованими, вони намагаються втекти. Той факт, що росіяни просто кидають техніку, показує глибину їхніх проблем і загальну дезорганізацію, а також те, наскільки вони розбиті.
Схоже, що російські сили навіть не намагаються знищити свою техніку і транспортні засоби або іншим чином зробити їх непридатними…
Ми бачимо крах російської армії. Йдеться про набагато більше, ніж втрату територій. Зрозуміло, що під час війни території переходитимуть із рук у руки. Знання того, що росіяни відмовилися від такої кількості обладнання, включаючи критично важливе для командування та контролю, дає реальне розуміння їхніх проблем.
Звісно, ви не можете знищити все, або вивести з ладу. З собою теж все не забереш. Але коли армія просто залишає озброєння, яке атакуюча сила може буквально розвернути та використати проти неї, це є серйозним знаком. Росіяни залишили артилерійську зброю та снаряди, їжу та форму. Вони покинули кілька своїх найкращих танків. Я не жартую: Росія зараз справді є одним із найбільших постачальників військової допомоги Україні.
В Україні ж не бракує мотивованих до боротьби людей, але їм не вистачає військової техніки. У Росії – навпаки. Крім того, зараз Росія використовує танки та іншу бронетехніку 1950-х, 1960-х і 1970-х років. Немотивовані російські солдати зараз відступають, здаються у полон або іншим чином відмовляються воювати.
В Україні я відчув єдність її народу у прагненні до свободи. Це щось дивовижне!
Один із домінуючих наративів, який ми чуємо, полягає у тому, що недавній наступ українських військових був «хрестоматійним» та «ідеальним». Такі терміни викликають у мене підозру. Що це насправді означає?
Надмірне спрощення війни небезпечне. У військовій науці ми оперуємо такими поняттями, як оперативне військове мистецтво, принципи ведення війни тощо. На базовому рівні те, що зробили українці під час свого недавнього наступу – це те, чому навчають у будь-якому військовому коледжі. Вони роблять правильні речі.
Коли українці розпочали наступ на Херсон, росіяни повинні були відповісти. Українці спрацювали значно інтелектуальніше. Коли росіяни намагалися перекинути сили для порятунку Херсона, вони продемонстрували велику слабкість у східних районах України, де українські військові здійснили наступ на Харків. Це була добре спланована атака загальновійськовим формуванням, до якого входили танки та інша техніка. Коли українці просувалися вперед своїми механізованими бригадами та іншими силами, росіяни демонстрували некомпетентність. Їхній захист був недостатнім.
Повторюся: українці діють дуже інтелектуально, вони показують дива планування, секретності та швидкості. Швидкість була важливою. Отже, так, були хрестоматійні аспекти українського контрнаступу. Чи можна сказати, що успіх української армії також є результатом некомпетентності росіян? Є такий мудрий вислів: ніколи не заважайте своєму ворогу, коли він робить помилку. Крах російської армії був несподіванкою і для українців, і для нас.
«Я би позвільняв усіх цих російських генералів»
Що Росія зробила не так, з точки зору мистецтва ведення війни?
Росіяни не прийняли моделі лідерства та організації, заснованої на децентралізації і наданні повноважень молодшим керівникам. Їхня модель дуже орієнтована на офіцерів і централізована. Росія також не розвинула ефективного сержантського складу. Сучасна армія повинна надати своїм солдатам можливість проявляти ініціативу та, роблячи це, досягати великих результатів.
Путін здійснює значний оперативний контроль, аж до тактичного рівня. Має бути кілька рівнів довірених осіб, яким дозволено виконувати операцію. Інша помилка, якої припустилась Росія, полягала у тому, що, коли вони вторглися в Україну, вони не мали чіткої мети, а тому не визначили пріоритети сил, якими збиралися її досягти. У битві за Київ росіяни атакували відразу у сімох різних напрямках. Будь-яка розумна людина, яка розбирається у цих речах, скаже вам, що якщо ваша мета – змінити режим, ви повинні швидко знищити голів уряду.
Російське керівництво не було стабільним. Вони змінювали різних старших офіцерів у відповідь на свої невдачі. Вони також втратили багатьох старших офіцерів, у тому числі – деяких генералів, через українські атаки. Росіяни дійсно втратили ядро свого лідерства. Російська армія зазнала невдач і у матеріально-технічному забезпеченні.
У Путіна не було тієї сили, яку він думав, що має. У Путіна немає сталінської армії – величезної сили, здатної подолати якісні недоліки. Путін не має колишньої Червоної армії з її здатністю застосовувати масу й силу на широкому фронті. Проте він досі намагається застосувати цю доктрину до тих невеликих і тепер повністю роз’єднаних і сил, які він направив в Україну.
Путін зараз буквально відправляє людей на смерть
Що означає «часткова мобілізація» Путіна з практичної точки зору?
Це є визнанням на весь світ того, що вони програють в Україні. Путін призиває людей, які, можливо, служили в армії колись, а також молодь, яка, швидше за все, ніколи не служила. Вони пройдуть двотижневе навчання. Чого можна навчити за два тижні? Не знаю. Зараз є повідомлення, що деякі з них навчаються лише кілька днів. Це божевілля. Цих новобранців відправляють безпосередньо в Україну, де вони будуть долучені до існуючих підрозділів.
Путін втратив інфраструктуру для створення відповідних військових формувань, а також багатьох своїх військових інструкторів. Серцевина путінської армії вже розгорнута в Україні. Тепер він просто шле туди ненавчених людей, використовуючи їхні тіла, щоби заповнити прогалини. Це не врятує його від поразки. На мою думку, Путін зараз буквально відправляє людей на смерть. Ті сили, які він уже має в Україні, не мають волі воювати. Він просто додає людей, які не хочуть воювати, до цієї вже деморалізованої групи.
Проблеми Росії в Україні тільки поглибляться. Тепер в Україні просто буде більше солдатів у складі армії, яка втрачає позиції та здається.
Що російські військові могли або повинні були зробити інакше?
Об’єктивно російське керівництво могло докласти втричі більше зусиль для досягнення єдиної мети: взяття Києва. Якби достатньо велика сила атакувала швидко, вони могли би перемогти українців і місто могло би впасти у перші тижні війни, як і передбачав Путін. Мета Росії була би досягнута і Україна би перестала бути суверенною державою. Тоді Росії, швидше за все, довелось би боротися з одним із найбільших рухів опору в історії, але Путін досяг би своєї стратегічної мети. Цього не сталося. Я би позвільняв усіх з їхнього генштабу, включно з його начальником Герасимовим.
Як зараз почувається пересічний український військовий? І як – російський?
Український військовий зараз надзвичайно мотивований. Його моральний дух високий, мабуть, найвищий за весь час війни досі. Український воїн має підтримку нації та світу. Він має неймовірний імпульс. Він знає, що робить щось велике, і рухається до перемоги.
Росіяни – навпаки. Їхній моральний дух знаходиться на найнижчому рівні. Вони не тільки не знають, за що воюють в Україні, але й не забезпечені жодними елементарними речами: ресурсами, хорошим керівництвом, яке могло би підняти їхній моральний дух. У росіян навіть немає історій про великі досягнення на полі бою. Вони знають, що зазнають поразки.
Джерело: Salon.com
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0
