«Путіна хоче нейтралізувати мене». Ахмед Закаєв вперше коментує замах, який спровокував бійку СБУ та ГУР
Інтерв’ю
Лідер чеченського уряду у вигнанні розповів про останній візит в Україну, який завершився гучним протистоянням ГУР та СБУ
На початку вересня у Києві сталася «непересічна» перестрілка. Збройний конфлікт спалахнув між співробітниками СБУ та бійцями спецпідрозділу ГУР «Тимур». Передувало цьому те, що Служба безпеки затримала заступника командира Російського добровольчого корпусу Степана Каплунова, а згодом біля його будинку спецслужби з’ясовували стосунки. За версією СБУ, Каплунов міг бути пов’язаний із підготовкою замаху на «одного з лідерів російського опозиційного руху» під час його візиту в Україну на День Незалежності.
Спецслужба спочатку не розкривала ім’я потенційної жертви, але згодом «Главком» з’ясував: мова йде про Ахмеда Закаєва – одного з лідерів Чеченської Республіки Ічкерія, який приїжджав до Києва 24 серпня.
Закаєв – постать, добре відома і в Чечні, і за її межами. Колишній міністр культури та закордонних справ Чеченської Республіки Ічкерія, учасник обох чеченських війн, з 2007 року він очолює уряд республіки у вигнанні. Закаєв уже багато років живе за межами Батьківщини та перебуває під загрозою переслідування з боку Росії. Політик стверджує, що Москва намагається фізично або політично нейтралізувати його ще з початку 2000-х. Водночас він залишається одним із ключових представників чеченського уряду у вигнанні, який працює над ідеєю незалежності Чечні та підтримує Україну у війні проти Росії.
«Главком» поспілкувався з Ахмедом Закаєвим: говорили про підготовку замаху на нього, чеченські підрозділи у складі ЗСУ та перспективи повстання в Чечні.
Чи знали ви про замах, який готувався на вас в Україні?
Ні, звісно. Конкретики я не знав, але завжди знаю, що перебуваю під особливим прицілом наших північних сусідів. Це почалося не сьогодні, не у 2022 році і не у 2014-му, як іноді кажуть, а значно раніше – з кінця другої російсько-чеченської війни. З 2001 року, коли росіянам вдалося придушити активний опір та позбавити чеченський народ права на власність і державність, керівництво Ічкерії та прибічників незалежності зарахували до розряду ворогів російської держави.
У 2006 році в Росії ухвалили два закони. Перший зрівняв усіх критиків російської влади і Путіна з екстремістами й терористами. Другий – прирівняв екстремістів і терористів до ворогів держави і дозволив російським спецслужбам ліквідовувати їх, де б вони не перебували. Саме за цими законами з 2006 року і живе Росія – терористичне державне утворення, яке дозволяє собі скоювати теракти на території інших країн.
Підтвердження цьому – теракт 2006 року у Великій Британії із застосуванням радіоактивного полонію-210 – вбивство Олександра Литвиненка, від якого постраждало понад тисячу британських громадян. Пізніше у тій же Великій Британії було скоєно теракт із застосуванням бойової отруйної речовини «Новачок» – і знову колосальні втрати. А ще раніше, у 2004 році, в Катарі був підірваний експрезидент Чеченської Республіки Ічкерія Зелімхан Яндарбієв разом зі своїм сином.
Олександр Литвиненко – колишній офіцер ФСБ, який після конфлікту з російськими спецслужбами переїхав до Великої Британії та став критиком Кремля. 1 листопада 2006 року в лондонському готелі Millennium він зустрівся з колишніми співробітниками російських спецслужб Андрієм Луговим і Дмитром Ковтуном. Після зустрічі Литвиненко випив чай, у якому, як встановило британське розслідування, містився радіоактивний полоній-210. 23 листопада він помер від гострого променевого синдрому.
У 2016 році британське публічне розслідування дійшло висновку, що Литвиненка навмисно отруїли Луговий і Ковтун. За висновком комісії, вони діяли під керівництвом ФСБ, а операцію з убивства, ймовірно, схвалили тодішній глава ФСБ Микола Патрушев і президент Росії Володимир Путін.
Росія відмовилася видати Лугового британському суду. Невдовзі після отруєння, у грудні 2007 року, він став депутатом Державної думи РФ від партії ЛДПР, здобувши політичний прихисток та депутатську недоторканність. Сам Луговий категорично заперечує свою причетність до злочину.
Отруєння спричинило радіоактивне забруднення у Лондоні, зокрема в готелях, ресторанах, офісах і лікарнях. Британські служби перевірили понад 750 людей, у 139 виявили ознаки внутрішнього забруднення полонієм-210.
Перелічувати всі теракти, які Росія скоїла на території сусідніх держав, можна дуже довго – і це доведено в судах, а не ґрунтується на чиїхось припущеннях.
Що стосується чеченських політиків – тут питання особливе. П’ятьох керівників, президентів Чеченської Республіки Ічкерія, було фізично ліквідовано російськими спецслужбами. І те, що сьогодні Росія намагається ліквідувати мене чи моїх соратників – правонаступників легітимних чеченських структур і носіїв ідеї державності, – не дивно. Це бажання особливо посилилося після 2022-го року, коли 18 жовтня Верховна Рада України ухвалила постанову про те, що територія Чеченської Республіки перебуває під тимчасовою російською окупацією, і визнала геноцид чеченського народу.
Саме з цього моменту наша політична активність – уряду, який я очолюю за кордоном, або, як прийнято казати, у вигнанні, – почала серйозно заважати Росії. Я впевнений, що українські правоохоронні органи і слідство, яке зараз ведеться, дадуть точну оцінку тому, що сталося, і хто стоїть за цією спробою.
«Ми фактично відтворюємо чеченську армію в Україні»
Чи знайомі ви з кимось із командування чи бійців Російського добровольчого корпусу, зокрема зі Степаном Каплуновим?
Насправді особисто я з ними не знайомий. Знаю, що ми, можливо, раз чи двічі перетиналися на якихось заходах в Україні, але особистого знайомства не було.
СБУ заявляє саме про підготовку замаху. Вам відомо, що конкретно, за версією слідства, Каплунов мав зробити? Чи розповідали вам українські правоохоронці деталі?
Мені про це нічого не відомо, в ці нюанси мене насправді не посвячували. Все це стало відомо з преси вже після мого від’їзду з України – я перебував там з 20-го по 31-ще число. У цей період відбувалися якісь дивні речі, пов’язані з охороною: то її знімали, то посилювали. Але конкретики у мене не було і немає.
Після того, що сталося, я розмовляв з друзями в Україні, які причетні до організації мого перебування, але й вони конкретики не знають, а по телефону ми це обговорювати не стали. Тому деталі всього, що відбувалося, мені невідомі.
Розкажіть про останній візит в Україну. У яких урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності ви брали участь? Чи зустрічалися ви з президентом Володимиром Зеленським?
Ні, з Володимиром Зеленським я не зустрічався і в жодних офіційних заходах, які проходили в Україні, не брав участі. У мене були зустрічі – і конфіденційні, і публічні – пов’язані з тим, що ми сьогодні готуємо щодо подальшої співпраці України та Чеченської Республіки Ічкерія. Але якщо відповідати конкретно на ваше запитання: ні офіційних зустрічей, ні участі в якихось урочистих заходах у мене не було.
Ви говорили, що охорону то знімали, то посилювали. Хто ухвалював ці рішення?
Знаєте, це питання також до ваших структур. Я не хочу вдаватися в подробиці, тому що на фоні того, що зараз нібито триває якесь протистояння між спецслужбами України, я не хочу займати чиюсь сторону і вносити ще більшу плутанину в цю ситуацію.
Це питання ви можете поставити відповідним органам вашої держави – і вони, якщо вважатимуть за можливе, на нього дадуть відповідь. Але мою охорону забезпечують на державному рівні: це не приватна фірма, а відповідна державна структура України.
Після інформації про можливий замах, чи змінилося ваше бачення доцільності поїздок в Україну? Чи готові ви знову приїхати до Києва?
Звісно, це нічого не змінює. Я до цього готовий із самого початку, тому жодних змін ні в моїх планах, ні в роботі не відбулося.
Я живу з цим останні 30 років. Якби я обмежував себе і свою роботу через якусь загрозу, мене б давно не було ні чутно, ні видно. Головне завдання Путіна і Росії – мене нейтралізувати: змусити замовкнути, фізично ліквідувати або політично нейтралізувати. Моє мовчання чи обмеження моєї роботи якраз і стало б досягненням цілей Путіна і російських спецслужб. Я на це не підписуюся і буду продовжувати робити все, що робив, незалежно від цієї обставини.
Чеченські підрозділи зараз воюють у складі ЗСУ. Як їх чисельність і хто ними командує?
Точну цифру назвати не можу. Але вони є, і їхня кількість щодня збільшується, а не скорочується.
На сьогодні, включно з добровольчими групами та загонами, а також нашими офіційними структурами, всього нараховується п’ять підрозділів. Думаю, що надалі вони будуть тільки посилюватися і зростати, але не скорочуватися.
Скільки, за вашими оцінками, чеченців зараз воюють у складі українських Сил оборони?
Назвати конкретну цифру я справді не можу: є ротація, люди змінюються, приходять нові поповнення. Це питання, скоріше, до військових. І я не хочу зараз розкривати, скільки їх і на яких позиціях перебувають ті чи інші підрозділи, тому що нас, на жаль, слухають не тільки друзі, а й вороги.
Питання в тому, наскільки Україна, яку називають лідером демократичного світу, готова думати не тільки про себе, а й про інші колонізовані народи
Як змінилася можливість виїзду чеченців із Росії після 2022 року? Тепер це складніше зробити порівняно з першими місяцями великої війни?
Так, останніми роками, безумовно, є складнощі, хоча потік біженців з Чечні тривав і триває досі. З 2022 року ситуація серйозно змінилася: чеченці, які залишилися на окупованій території, користуються російськими паспортами, а після повномасштабної російської агресії проти України з російськими паспортами виникли дуже великі складнощі (мова йде про скасування спрощеного візового режиму з ЄС, закриття багатьох прикордонних пунктів перетину, відмови у відкритті банківських рахунків, а також суттєве ускладнення процедур отримання політичного притулку та перевірок безпеки спецслужбами країн Європи та України) для всіх, незалежно від національності, – за принципом громадянської ідентичності. Це, звісно, торкнулося і чеченців, і інших вихідців з Кавказу, які намагаються покинути Росію, щоб не бути втягнутими у злочинну війну, яку Путін розв’язав проти України.
Складнощі існують, але люди все одно виїжджають і намагаються знайти спосіб. Є ті, хто через мобілізацію намагається перейти на бік України, – і такі випадки вже є, у нас накопичилося чимало прикладів, коли ця схема переходу спрацьовує.
«Українське громадянство – перше, що необхідно чеченцям, які служать у ЗСУ»
Чи є серед чеченців у ЗСУ офіцери, командири батальйонів або бригад? Чи стикаються чеченські військовослужбовці з обмеженнями у просуванні по службі через своє походження або громадянство?
Зараз особливі складнощі виникають у зв’язку із законом, який ухвалила Верховна Рада щодо іноземців. На початку війни, у 2022 році, чеченці здебільшого прибували в Україну не з російськими, а з чеченськими, ічкерійськими паспортами, і укладали контракти саме з цими документами.
10 травня 2026 року в Україні набули чинності оновлені правила легалізації іноземців та осіб без громадянства, які проходять службу в Силах оборони, згідно із Законом України № 4730-IX та Постановою уряду № 573. Відповідно до змін, усі іноземні контрактники ЗСУ, Нацгвардії та ДССТ зобов’язані отримати посвідку на тимчасове проживання (ПТП) у підрозділах Державної міграційної служби України. Для бійців, які підписали контракт раніше, встановлено перехідний період – вони мають подати документи до 10 листопада 2026 року.
Посвідка видається на строк дії військового контракту та 6 місяців після його закінчення. При цьому порядок звільняє військових від обов'язкового надання поліса медичного страхування чи підтвердження реєстрації місця проживання. Однак ключовою умовою для видачі ПТП є подання військово-облікового документа, військового контракту та оригіналу дійсного паспортного документа іноземця, визнаного українською державою.
Державна міграційна служба приймає виключно офіційно визнані національні паспорти держав світу. Оскільки чеченські (ічкерійські) паспорти Україна наразі офіційно не визнала, а від російських документів чеченські бійці принципово відмовляються (або взагалі їх не мають), виникає такий собі юридичний глухий кут: без визнаного паспорта ДМС не може видати посвідку до 10 листопада 2026 року, що унеможливлює подальше офіційне продовження контрактів та законне перебування в Україні.
Новий закон, що набрав чинності у травні 2026 року і почне діяти з листопада, забороняє продовжувати контракти на підставі таких документів. Не у всіх взагалі були паспорти на руках – це стосується не тільки чеченців, а й інших вихідців з Кавказу та інших регіонів. Тому складнощі зараз є, і ми вже почали роботу з депутатами Верховної Ради, які мають або внести зміни в цей закон, або президент має ухвалити рішення про відстрочення набрання ним чинності – до того часу, поки ми не впорядкуємо питання, пов’язані з нашими паспортами та іншими документами, що посвідчують особу.
Загалом же я не можу сказати, що чеченці якимось чином обмежені чи обділені в структурах Збройних сил України. Наше міністерство оборони на постійній основі перебуває в Україні, ми фактично відтворюємо чеченську армію тут і, незалежно від того, як бійців заохочує українська держава, самі присвоюємо звання і нагороджуємо державними нагородами. З цього боку проблеми немає.
Раніше чи пізніше люди, які сьогодні перебувають в Іноземному легіоні або воюють на боці України у складі добровольчих загонів, повинні влитися в структуру Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія і +почати процес деокупації нашої країни. Тому їхнє просування по військовій кар’єрі в наших структурах для нас важливіше, ніж в українських, – в України є своя потужна армія, сьогодні, без перебільшення, одна з найсильніших у світі, і українці не потребують чеченців як таких. А от ми потребуємо того, щоб відродитися саме в Україні, і за допомогу, яку нам надають українці, – велике спасибі.
Сьогодні у світі є, мабуть, три-чотири армії, які досконало володіють сучасним досвідом ведення війни: Росія, Україна, Північна Корея і, звісно, чеченці та кавказці, які сьогодні перебувають у лавах України.
Чи багато чеченців, які воюють за Україну, хочуть отримати українське громадянство?
Практично всі. Для них це дуже важливо, тому що з принципових ідеологічних міркувань та через блокування російських документів українськими установами користуватися паспортами РФ вони не можуть, а чеченські паспорти Україна поки офіційно не визнала, через що у людей виникають великі складнощі з ідентифікацією.
Українське громадянство, паспорт або посвідка на постійне проживання – це перше, що необхідно чеченцям, які сьогодні служать у Збройних силах України. І саме закон про міграційний порядок для іноземних військовослужбовців, про який я казав, повинен бути або скоригований, або відкладений – до того часу, поки чеченські паспорти не будуть офіційно визнані українською державою.
«Офіс у Києві – ціль номер один для Росії»
На початку повномасштабної війни ви розповідали «Главкому», що плануєте відкрити в Києві офіс представництва чеченського уряду у вигнанні. Чи працює цей офіс зараз?
Так, цей офіс працює, і сьогодні він – ціль номер один для Росії. Про це знають і ваші відповідні структури, і закордонні структури, які відстежують ситуацію.
Мене попереджали і попереджають, що офіс у Києві перебуває під абсолютним прицілом, і єдина причина, чому його досі не розбомбили, – те, що удар чекають нанести саме тоді, коли я перебуватиму всередині. Тому Служба безпеки України, яка займається моєю охороною, дуже серйозно відстежує цей момент і до мінімуму обмежує мою присутність безпосередньо в офісі, поки зберігається така загроза. Але незалежно від цього офіс функціонує, і найголовніше – представники працюють там щодня.
Хто сьогодні там працює і якими питаннями займається офіс?
Офіс займається і воєнними питаннями, і гуманітарними, і, звісно, інформаційними. Недавно у нас був призначений заступник міністра інформації, преси і зв’язку, який перебуває в Україні на постійній основі. Міністр оборони, інші наші підрозділи, а також правозахисні організації, з якими ми співпрацюємо, – усі вони безпосередньо пов’язані з роботою нашого представництва та офісу в Києві.
Скільки звернень від чеченців ви отримуєте через це представництво?
Дуже багато – і не тільки від тих, хто живе в Україні, а й від тих, хто перебуває на окупованій території Чеченської Республіки. Є проблеми, є складнощі. Зараз ми разом з українцями виношуємо проєкт створення центру з питань безвісти зниклих – для чеченців та інших людей, які входять до складу Збройних сил Росії, і про яких немає жодної інформації: чи потрапили вони в полон, чи загинули.
Якщо вдасться створити такий центр в Україні, це багато в чому допоможе – тим більше що Україна дотримується всіх норм Женевської конвенції щодо військовополонених і військовослужбовців. Думаю, цей проєкт ми реалізуємо найближчим часом. А звернення надходять і з Росії, і з Кавказу загалом – з найрізноманітніших питань, але всі вони так чи інакше пов’язані з війною в Україні.
Чи допомагаєте ви чеченцям, які приїжджають в Україну з Росії, отримувати документи?
Так, ми видаємо чеченські паспорти тим, хто сьогодні перебуває в Європі й у пошуках політичного притулку в європейських країнах, а також в Україні. Наш департамент з паспортів при Міністерстві внутрішніх справ працює у трьох точках: дві – в Європі, і одна – в Україні, де видаються чеченські паспорти.
«Поразка Росії в Україні – єдина умова для нового повстання в Чечні»
Що вашим джерелам з Чечні відомо про стан здоров’я Рамзана Кадирова?
Це єдине питання, яке мене абсолютно не турбує – у якому він стані.
Чотири роки тому ви говорили про можливість нового повстання в Чечні після ослаблення Москви. Що сьогодні має статися в Росії, щоб чеченці справді почали виступати проти Кадирова?
Тут є дві речі. Перша повністю залежить від керівництва України: Україна повинна визнати незалежність чеченської держави, а уряд у вигнанні – легітимною структурою. Це стане дуже потужним сигналом не тільки для тих, хто перебуває на території Чечні, а й для всього Північного Кавказу. Якось, 25–30 років тому, ми самостійно намагалися протистояти Росії, але весь світ, включно з Україною, тоді нас зрадив і не підтримав. Ми втратили в тій війні понад 300 тис. чеченців цивільного населення, з них понад 40 тис. – діти.
І на черговий жертовний експеримент ми не підемо. Коли ми запевнимося в абсолютній підтримці міжнародної спільноти та української держави – визнанні нашого права на державність, – тоді у нас з’явиться реальна можливість змінити нинішній формат влади в Чечні. Але почати сьогодні повстання чи бунт просто так, щоб потім піддати чеченське населення жорстокому знищенню, як це відбувалося останні 35 років, – до цього ми не готові.
У нас є всі шанси без кровопролиття «депутінізувати» Чеченську Республіку
Україна вже зробила перший крок: визнала нашу територію окупованою і висловила з цього приводу політичну позицію. Наступний крок – визнати цю територію незалежною державою, а керівництво за кордоном – його правонаступником. Тоді з’явиться абсолютна мотивація для відкриття другого фронту не тільки в Чечні, а й на всьому Північному Кавказі. Чому саме на Північному Кавказі? Тому що республіки, які сьогодні формально входять до складу Росії, свого часу мали статус суверенних держав. У 1992 році вони підписали Федеративний договір строком на десять років, який мав бути пролонгований у 2002 році. Але у 2002 році Путін в односторонньому порядку денонсував цей договір, і сьогодні Росія – унітарна держава.
Республіки, які добровільно увійшли до складу Російської Федерації, заявивши про свій суверенітет, сьогодні позбавлені елементарних прав: на мову, на релігію, на політичне життя, права обирати власних керівників – їх усіх призначають. Ситуація фактично повернулася до статус-кво. Якщо ми грамотно проведемо роботу і Україна демонструватиме готовність визнати право чеченців на суверенну державу, ці регіони зможуть, за прикладом Чечні, підключитися до процесу децентралізації Росії.
Наразі чеченський приклад для них сумний – ми тільки втратили, нічого не здобули. Але якщо це ставлення зміниться, з’явиться можливість змінити ситуацію на всьому Кавказі загалом – тим більше що Південний Кавказ, на відміну від колишніх часів, фактично виходить з-під впливу Москви: навіть Грузія, за всієї лояльності деяких режимів Москві, вже не стане колишнім «відстійником» для Російської імперії – населення відчуло смак свободи і все одно домагатиметься незалежності.
У цій ситуації не можна віддавати Північний Кавказ Росії, щоб вона продовжувала впливати на процеси в регіоні. А для України це серйозна геополітична перемога: між Україною і залишками Російської імперії Кавказ стане буферною зоною, що гарантуватиме її безпеку. Все, що ми зараз обговорюємо, – в інтересах української держави. Питання в тому, наскільки Україна, яку називають лідером демократичного світу, готова думати не тільки про себе, а й про інші колонізовані народи: децентралізація Росії – це гарантія безпеки для самої України.
Саме тому ми працюємо і з Верховною Радою, і з іншими українськими політиками – щоб домогтися змін у ставленні і до Чеченської Республіки, і до всього Північного Кавказу.
Що може стати тригером для масових протестів або збройного виступу в Чечні?
Тільки воєнна поразка Росії в Україні. Тому ми докладаємо всіх зусиль, щоб Росія програла цю війну, і всі представники колонізованих народів діють, виходячи з тих самих переконань. Намагатися сьогодні штучно створити якісь осередки протесту чи опору – означає прирікати людей на фізичне знищення. Якщо в самій Росії за найменше інакодумство садять до тюрми, то в Чечні за це вбивають.
Першими протестами в Чечні, коли у 2022 році почалася мобілізація, були виступи чеченських жінок – і багато з них з того часу зникли безвісти. Тому підштовхувати чи провокувати людей на протестні акції сьогодні – означає прирікати їх на фізичну розправу.
Ми, навпаки, намагаємося цього не допустити, щоб зберегти наше населення. Ми знаємо, що прийде свій час «Х», як це було в 1990–1991 роках, коли затріщала радянська імперія. Тоді люди вийшли на площі з вимогою відновити історичну справедливість – і це накопичення триває й сьогодні, тому що зростає нове покоління. Так само, як ми після депортації 1944 року 30 років служили радянській системі, але щойно ця система похитнулася, саме чеченці, які перебували на окупованій радянськими чекістами території, відновили нашу державу. У нас тоді не було такої підтримки на Заході, яку сьогодні мають чеченці, – тому у нас є всі шанси без особливого кровопролиття і досить безболісно «депутінізувати» Чеченську Республіку.
Декомунізація свого часу пройшла без особливих втрат, і депутінізація пройде для чеченців ще безболісніше: ми сьогодні готові змінити нинішній формат влади протягом тижня, незалежно від того, як виглядає ситуація зараз.
«Чеченці і підтримують, і чекають перемоги України над Росією»
Як ви ставитеся до чеченських спортсменів, які виступають під прапором Росії на міжнародних змаганнях?
Знаєте, я насправді не можу їх засуджувати. Поясню чому. У Кавказьку війну ми втратили 60% населення, але після цього Чеченська Республіка існувала у складі Російської імперії аж до її розпаду. Щойно та розпалася, саме чеченці, які залишалися вдома, а не ті, хто виїхав до Сирії, Туреччини чи Америки, щоб не служити царській системі, відновили свою державу – Північнокавказьку.
Після розпаду Радянського Союзу нашу державу так само відродили ті, хто жив на території Чеченської Республіки, а не чеченці з Америки, Сирії чи Йорданії. Більше того, чеченці, що живуть за межами країни, тоді вважали, що ми, ті, хто залишилися, перестали бути етнічними чеченцями і мусульманами, що ми асимілювалися. А ми ж увесь цей час брали участь у всіх структурах радянської системи: чеченець був міністром нафтової промисловості СРСР, чеченець був помічником генерального прокурора СРСР, пізніше головою Верховної Ради РФ також став чеченець, а стратегічною ядерною дивізією командував чеченець – Джохар Дудаєв. Ми зросли і сформувалися як особистості саме в цій системі.
І нашими спортсменами – чемпіонами світу, Європи, Олімпійських ігор – ми завжди пишалися, тому що вони прославляли наше ім’я світові. Якщо росіяни і радянські свого часу називали чеченців посібниками нацистів і націонал-зрадниками, то ці спортсмени давали світу зовсім інше уявлення про нас.
Я сам був членом правління Спілки театральних діячів Росії і головою її Чечено-Інгушського відділення – тобто ми теж були вбудовані в радянську систему.
Сьогодні наша територія 25 років перебуває під окупацією, зросло вже не одне покоління. На захист нинішніх чеченців, які живуть під російською окупацією і все ж чогось досягають, наведу приклад Джохара Дудаєва: після школи і повернення з депортації він не пішов у гори, де ще залишалися наші загони (останній з них було вбито тільки в 1976 році), – він пішов у радянську систему. Аслан Масхадов теж не пішов у гори, а пішов у систему. Чеченці, що втратили після депортації половину свого народу, здебільшого обрали не гори, а саме цю систему.
Сьогодні ми втратили ще 300 тис. чеченців, і молодь, що зросла під окупацією, виживає як може. Але я впевнений: прийде день, коли сила, яка сьогодні вкоренилася всередині російської системи, змінить нинішній формат влади і політичний статус чеченської держави – тому що ми зберегли для них правову і політичну основу для відродження.
На відміну від радянського періоду, сьогодні чеченців знає весь світ – погано чи добре, але знає. Понад 300–400 тис. чеченців, які сьогодні живуть у Європі, здобувають чудову освіту в найпрестижніших вишах, і за цей час зросли десятки тисяч фахівців. Це наш скарб для майбутнього. Тому ми робимо все, щоб не протиставляти європейських чеченців тим, хто залишився вдома.
Було б зовсім інакше, якби на початку війни нам вдалося захистити своє населення, – але не вдалося, воно опинилося під окупацією. А українці прекрасно знають, що відбувається на окупованих територіях, починаючи з 2014 року – достатньо подивитися на Крим, на Сімферополь. Тому ми робимо все, щоб уникнути протистояння між чеченцями, які зросли у вільних країнах, і тими, хто сьогодні живе під окупацією. Ми маємо стати єдиною нацією, щоб відродитися і створити свою державу.
Які настрої сьогодні в республіці?
Настрій – це очікування. Чекають усі чеченці, які перебувають на території республіки, окрім невеликої частини тих, хто годується з рук Путіна і Кадирова, – усі інші чекають перемоги України. Тому що їхнє майбутнє і їхня свобода безпосередньо пов’язані з тим, що сьогодні відбувається в Україні. Тому чеченці і підтримують, і чекають перемоги України над Росією. Ось які настрої сьогодні в Чечні.
Кароліна Терещенко, «Главком»
Коментарі — 0