Хатія Деканоїдзе: Іванішвілі на зв’язку з росіянами, а тітушками керує Каха Каладзе
Інтерв'ю
«Іванішвілі перетворюється на Каддафі, Януковича чи Лукашенка»
Грузія кипить. Понад два тижні у країні тривають протести проти законопроєкту «Про прозорість іноземного впливу», який також називають «законом про іноагентів» – відвертою калькою з російського законодавства. Минулого року цей скандальний документ вже намагалися протягнути через парламент, але під тиском суспільства зняли з розгляду. Тепер усе набагато серйозніше: проєкт проголосовано у двох читаннях.
Згідно з законопроєктом, організаціями, які «проводять інтереси іноземних сил», є некомерційні юридичні особи, мовники, власники ЗМІ, які понад 20% свого загального річного доходу отримують від «іноземної сили». Вони будуть зобов’язані щороку заповнювати спеціальну фінансову декларацію.
Протести під грузинським парламентом стають жорсткішими, а правоохоронці вже не стримують себе – для розгону мітингарів застосовано водомети та перцевий газ, відбуваються затримання.
Влада не гребує залучати провокаторів-тітушок, яким наказано, зокрема, дискредитувати мітингарів. Попри масовий супротив грузинів, парламент, у якому більшість контролює партія «Грузинська мрія» експрем’єра та олігарха Бідзіни Іванішвілі, вже проголосував за законопроєкт у двох читаннях.
Попереду ще третє читання, неминуче вето від проєвропейської президентки Саломе Зурабішвілі та очікувана спроба парламентарів його подолати. Ці голосування як у самій Грузії, так і за її межами, трактуються набагато ширше, ніж схвалення чергового закону – на кону геополітичний вибір майбутнього Грузії. Показово, що західний світ категорично виступає проти прийняття законопроєкту та силових методів впливу на мітингарів, тоді як у Кремлі відверто аплодують грузинській владі.
Власне, влада вже скинула маски. Прем’єр Іраклій Кобахідзе висловлюється щодо недопустимості «українізації» Грузії, звинувачує експосла США у Тбілісі Келлі Дегнан у спробах «влаштувати революції» у попередні роки та стверджує, що такі ж плани є у нинішньої опозиції та неурядових організацій. На думку Кобахідзе, «іноагенти» Євросоюзу та НАТО готують переворот у Грузії напередодні запланованих на жовтень-2024 парламентських виборів.
Несподіванкою стало те, що таку ж агресивну риторику обрав і почесний голова партії влади Бідзіна Іванішвілі, який досі перебував за спиною своїх маріонеток. На мітингу на свою підтримку, що дуже нагадує технологію українських «антимайданів» з контингентом бюджетників, Іванішвілі обрушився зливою звинувачень на адресу Заходу та «партії глобальної війни», які буцімто розглядають Грузію та Україну як «гарматне м’ясо» у протистоянні з Росією.
За словами архітектора нинішньої грузинської влади, саме Захід спровокував війни у 2008, 2014 та 2022 роках. У бік «спровокованої Заходом» Російської Федерації, яка у 2008-му відібрала у Грузії третину території, із вуст Іванішвілі звинувачення не ллються. Опозиціонери охрестили цей виступ державним переворотом та відривом країни від західної орбіти.
І хоча офіційний Тбілісі продовжує проголошувати курс на входження в Євросоюз, тільки «зі збереженням суверенітету», Брюссель вже попередив, що закон про іноагентів віддаляє Грузію від цієї мети. Яку, між іншим, підтримує близько 90% мешканців країни, тобто й більша частина виборців «Грузинської мрії». При цьому проєвропейська опозиція, яка горою стоїть проти прийняття скандального закону, не має серйозних важелів впливу у грузинському парламенті.
Хатія Деканоїдзе – одна з представниць грузинської опозиції, добре відома в Україні. У період моди на експатів в українському державному секторі, у 2015–2016 рр., Деканоїдзе очолювала Національну поліцію України, проте згодом повернулася до політичного життя на історичній Батьківщині. У 2021–2023 рр. вона очолювала в грузинському парламенті фракцію опозиційного Єдиного національного руху, засновником якого свого часу був Михайло Саакашвілі. У 2023-му вона залишила ряди ЄНР, який розділяють внутрішні протиріччя, і заявила, що колись могутня партія керується старими парадигмами, які не працюють у нових реаліях. На цей момент Деканоїдзе є позафракційною депутаткою і бере активну участь у протестах.
У розмові з «Главкомом» Деканоїдзе розмірковує, як Грузія, що донедавна мала вигляд «близнюка» України у своїх європейських прагненнях, опинилася на порозі проросійського реваншу.
«Іванішвілі – людина із серйозною параноєю»
Для українського спостерігача те, що відбувається у Грузії, певною мірою нагадує наші майдани – барикади, сутички з поліцією, «антимайдани», навіть свої тітушки там є. За вашими спостереженнями, які подібності та відмінності між протестами в Україні у 2014 році та нинішніми протестами у Грузії?
Те, що відбувалося в Україні, і те, що зараз відбувається в Грузії, – це геополітичний вибір між Росією та нашим європейським майбутнім. У 2022 році, коли Росія почала повномасштабну агресію проти України, Іванішвілі і його найближчі соратники стали відкрито саботувати Україну, Захід та грузинський народ. Вони просто взяли на озброєння пропаганду Орбана (прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан – «Главком»): нібито всі, хто хоче інтегрувати Грузію до ЄС, та проукраїнськи налаштовані люди хочуть втягнути Грузію у війну.
Відтоді почалася відверта деградація «Грузинської мрії», яка вже не приховує своїх проросійських настроїв. Хоча Іванішвілі їх дуже добре приховував, починаючи з 2012 року, коли обіймав посаду прем’єра.
Я в опозиції вже десять років і добре знала, хто він такий. Спочатку люди думали, що він дійсно буде робити реформи, але з 2017-го, коли розпалася його коаліція з прозахідними силами, Іванішвілі просто вигнав усіх прозахідних людей і лишив біля себе тільки тих, хто ніколи не говорив нічого поганого про Росію. Прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе вже відкрито атакує США та таврує їх як розробників «революційного сценарію» у Грузії, а Іванішвілі зі сцени свого мітингу кричить, що він – не Янукович чи Шеварнадзе, і його скинути взагалі неможливо.
Іванішвілі вирішив, що він зі своєю «Грузинською мрією» не може виграти парламентські вибори цього року і захотів абсолютно монополізувати владу. Зробити це він може єдиним чином: сказавши «ні» Євросоюзу і США та нейтралізувавши громадянське суспільство й опозицію. Закон про іноагентів абсолютно знищує можливість активних громадських організацій спостерігати за виборами. Вони просто відмовляться реєструватися за новими правилами, а відповідно – не отримають акредитації.
Тобто Іванішвілі свій вибір зробив, а що стосується нас, то у нас іншого шляху немає. Думаю, нині ми перейшли на абсолютно інший етап. Наша молодь, яка вийшла на вулицю, – це абсолютно інше покоління, покоління наших дітей, які абсолютно не розуміють Росію і не хочуть стати її частиною.
Зараз протестна молодь перекриває дороги, у них дуже серйозний настрій, їх неможливо поламати, хоча їх б'ють і арештовують. Думаю, це переломний момент.
Ви кажете, що Іванішвілі хоче розвернути Грузію на російський шлях. У чому це може проявлятися? Наскільки далеко він може зайти не тільки у своїй антизахідній риториці, а й у практичних кроках?
Що таке російський шлях? По-перше, Іванішвілі хоче правити Грузією ще десять років, а потім передати владу своїм рідним. Він вже виводив на сцену одного свого сина, яких у нього троє, і показав народу, що не збирається взагалі нікуди йти із влади.
По-друге, «Грузинська мрія» прийняла зміни до податкового кодексу, за якими можна створити у Грузії свій офшор, з якого не сплачувати жодних податків. Тобто гроші з офшорів, за якими незрозуміло хто стоїть – російські олігархи, «кадировці» чи хтось ще, – можна таким чином заводити у Грузію.
Іванішвілі хоче захищати тут свій капітал і перетворити Грузію в ізольоване місце, де суди, поліція, прокуратура – все буде під ним. А потім виграти президентські вибори у 2024 році, конституційною більшістю змінити Конституцію в частині, де говориться, що найбільшим пріоритетом для Грузії є Євросоюз і НАТО, і далі правити 20-25 років. Це вже перетворення на Каддафі, Януковича чи Лукашенка. Але він упустив одну дуже важливу обставину – наших дітей, які не розуміють Росію та хочуть до Євросоюзу.
Ви вірите, що нинішні протести не дадуть йому цей план реалізувати?
Обов'язково. Я не знаю, коли це буде, але я впевнена, що ми зможемо його зупинити.
Окрім перелічених вами мотивацій Іванішвілі, називають ще одну – його патологічний страх перед Путіним. Що ви про це думаєте?
Не люблю конспірології, але точно впевнена, що він на зв'язку з росіянами. Не знаю, з чим це пов’язано – з компроматом чи залякуванням. Іванішвілі – людина із серйозною параноєю, він вважає, що є масонська глобальна партія, яка хоче його повалити. Він абсолютно ізольований, не спілкується ні з ким, окрім кількох людей, не має зв’язку із західними партнерами, не дивиться телевізор. Він заробив дуже багато грошей у Росії на початку 90-х у період тотального бандитизму, потім якось ці гроші з Росії вивіз на Захід, що було дуже непросто. Тому, думаю, коли Іванішвілі приїхав до Грузії у 2005-2006 роках, у Кремлі вважали, що він – їхній проєкт. А коли почалася повномасштабна війна в Україні, Іванішвілі вирішив, що єдине, що йому потрібно, – безпека власна та його капіталу. Оце і є його мотивація робити з Грузією те, що він робить зараз.
«У парламентарів, які проголосували за цей російський закон, діти навчаються у Штатах»
Картинка протестів, яку бачить весь світ, стосується здебільшого Тбілісі. А що відбувається у решті міст, загалом у країні?
У великих містах – у Кутаїсі, Батумі – були великі марші. Попереду ще два процедурні етапи (третє читання та подолання президентського вето) у розгляді цього проєкту, а це місяць-півтора, тому, думаю, протести будуть доволі жорсткими. Чесно кажучи, на Іванішвілі вже санкції треба накладати. Тим часом вже йдуть розмови (в Євросоюзі – «Главком») про скасування візової лібералізації для Грузії. Такі скоординовані дії зможуть допомогти грузинському народу.
Так, може, Іванішвілі та Росія якраз і домагаються скасування безвізового режиму? Чим це зможе допомогти грузинському народу?
Ми це розуміємо, але Іванішвілі потрібно покарати. Потрібно накладати санкції персонально на нього, на його сім’ю, на грузинських чиновників… У 83 наших парламентарів, які проголосували за цей російський закон, діти навчаються у Штатах. Син Гарібашвілі (Іраклій Гарібашвілі – голова партії «Грузинська мрія» – «Демократична Грузія» – «Главком») вчиться у найдорожчому університеті у Пенсильванії. Так що для них санкції – це буде дуже болісно.
Для молодих людей, що тут залишилися, – зараз останній шанс
Чи можуть соратники Іванішвілі в якийсь момент збунтуватися проти нього, якщо постануть перед загрозою санкцій? Тим більше, що Іванішвілі зараз узагалі людина без політичної посади.
Думаю, такий період прийде. Більшість тих людей, що сидять у парламенті, будуть захищати свої гроші, тому що вони – дуже великі корупціонери. Думаю, бунтувати треба тим, хто не є корупціонерами, але не хочуть далі обслуговувати Іванішвілі. Це люди, які працюють у держсекторі, поліції і так далі. Я спілкуюся зі звичайними людьми під час протестів і можу сказати, що для «Грузинської мрії» вже давно не існує меж. У них, як у Януковича свого часу, є тітушки – такі спортивні люди, які ходять у спортивних штанах і б’ють молодь. Ми їх ідентифікували, знаємо, де вони живуть. Координує їх колишній футболіст київського «Динамо», мер Тбілісі Каха Каладзе.
Очевидно, що біда Грузії не тільки у владі, що скочується до авторитаризму, а й у відсутності потужної опозиції. Через це і лідерів у нинішніх протестів немає. Ви – опозиціонерка зі стажем, як сприймаєте таку ситуацію?
Я з вашою оцінкою згодна. Я вже не представляю жодну партію і є незалежним членом парламенту. В опозиції були проблеми, лідера справді немає. Але, з іншого боку, це навіть на краще, тому що пропаганді простіше дискредитувати лідерів. А урядові канали – «Імеді», «Руставі» – зараз є дуже потужною зброєю, яка дуже активно дискредитує опозицію протягом 12 років.
Натомість є організації, молоді люди, які самоорганізуються. Вони навіть політиків в обличчя не знають. Наприклад, є така група у Facebook, через яку люди, які приїжджають з регіонів, шукають місце, де тимчасово зупинитися у різних сім’ях. Зараз у цій групі вже близько 130 тисяч людей, які допомагають одне одному – роблять внески, роздають їжу під час акцій протесту. Тобто це така горизонтальна, а не вертикальна історія, що дуже добре. Напевно, буде якась нова опозиційна конфігурація, бо інакше боротися з Іванішвілі буде складно. Але я абсолютно впевнена, що це можливо.
«Росія тут працювала дуже активно»
Західні політики дуже негативно реагують на спроби прийняти закон про іноагентів. А як поводять себе під час протестів у Тбілісі дипломати західних країн? У Києві на Майдан приходили західні політики, що провокувало закиди стосовно їхнього безпосереднього втручання у протестні акції.
Безпосередньо посольства не дуже реагують, але загалом дуже активні американські політики, французькі, німецькі. Вони вже кажуть, що якщо законопроєкт стане законом, то переговори щодо вступу до ЄС з Грузією не відкриють.
Думаю, вони чудово розуміють, що відбувається. Але боюся, що Іванішвілі зараз здатен абсолютно на все.
Як поводяться росіяни відносно ліберальних поглядів, які втекли до Грузії після нападу Росії на Україну та «закручування гайок» путінським режимом? І також цікаво, як поводяться українці, котрі переїхали до Грузії? Тобто наскільки вони підтримують протести, можливо, беруть участь у мітингах?
Я впевнена, що українці підтримують, бо бачу на протестах дуже багато українських прапорів. Бачу навіть грузинів з жовто-блакитними прапорами.
До речі, дуже багато росіян вже поїхали з Грузії. Серед тих, хто лишився, мабуть, багато таких, що проходили інфільтрацію російського ГРУ і можуть тут робити диверсії. Водночас я бачу дуже багато росіян під час протестів. Наприклад, коли нас труїли газом, разом зі мною бігли люди, від яких я чула російську мову точно не з українським акцентом. І це були не випадкові перехожі, у них були протигази. Тобто є росіяни ліберальних поглядів, яких добре видно, але, напевно, є люди, яких не видно і з яких російські спецслужби будують свою мережу.
В українського Майдану була певна, так би мовити, інфраструктура: було розгорнуто намети, були чергові, хтось стояв цілодобово, хтось просто приходив після роботи, хтось не приходив, але допомагав чим міг… Яка інфраструктура нинішніх протестів у Грузії?
Наразі люди самоорганізуються та збираються на найбільшій локації – перед парламентом. Там стоять динаміки. До речі, багатьох людей, які хочуть допомогти нам апаратурою, просто залякують. Інколи групи молоді збираються та перекривають дороги. Такої інфраструктури, яка б стояла 24 години, поки немає; акції не тривають цілодобово.
Коли людей труять газом, у них є з собою все необхідне, починаючи від протигазів до засобів, якими промивати очі.
Коли Україна починала боротьбу за своє європейське майбутнє, здавалося, що ми з Грузією будемо йти до нього разом. А після анексії Росією Абхазії та Південної Осетії тим більше здавалося, що Грузія вже ніколи не розвернеться у бік Москви. Що, власне, сталося? Справа тільки в Іванішвілі, який під красивими гаслами і обіцянками зрадив європейські надії грузинів, та вибудуваній ним системі влади?
Я б казала про комбінацію причин: це й помилки Заходу після 2008 року, а потім після анексії Криму, це й помилки нашої опозиції, це й корупція та клептократія, які розквітли при Іванішвілі… І ще важливий момент – дуже багато людей залишили Грузію, міграція дуже значна. Для молодих людей, що тут залишилися, – зараз останній шанс. Інакше вони просто поїдуть, а дуже важливо, аби вони і всі ми лишилися.
Зважте, Росія працювала у Грузії дуже активно. Її головна задача – зменшити позитивні настрої грузинів щодо Євросоюзу. Наразі 85% грузинів хочуть стати частиною Європи, а пріоритет Росії – аби ця цифра зменшувалася.
Аргумент нинішньої грузинської влади – ми будуємо «суверенну демократію». А цей термін свого часу Сурков (Владислав Сурков – експомічник президента РФ, який курував «українське питання» – «Главком») вигадав. «Суверенна демократія» – це ізольована політика, і вона є наслідком серйозного впливу російських спецслужб.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0