Російський дипломат Георгій Кунадзе: Лідери Франції і Німеччини допустили грубу помилку

Президент США Джо Байден підписав указ про застосування нових санкцій проти Росії. Крім того, з країни повинні бути вислані 10 російських дипломатів. Коментуючи своє рішення, Байден заявив, що США не хочуть ескалації відносин з Росією.

Розширення санкцій відбувається на тлі нарощування Росією військової потуги на кордоні з Україною. Москва подає це як необхідний захист від НАТО біля своїх кордонів. Аналітики називають нинішнє нарощування російських військ на кордоні з Україною найбільшим з 2015 року. А ескалацію пов'язують як з майбутніми парламентськими виборами в Росії і бажанням отримати політичні бали всередині країни, так і зі спробами розхитати обороноздатність України. Світові лідери запевняють про свою підтримку, але все поки тільки на словах. «Путін повинен знати, що у США є опції, крім пресрелізів і загроз», – заявив колишній координатор санкцій в Державному департаменті США Деніел Фрід. А командувач американських військ в Європі Тод Уолтерс переконує: Україна буде в змозі відбити повномасштабний наступ російської армії.

За яким сценарієм можуть розвиватися події далі і наскільки Захід готовий від слів перейти до справ, ці питання «Главком» обговорив з колишнім заступником глави МЗС Росії Георгієм Кунадзе.

Керівництво України спілкується зі світовими лідерами, керівництвом НАТО, Байден подзвонив Зеленському, потім Путіну. Зроблених дипломатичних кроків достатньо, щоб запобігти повномасштабному збройному конфлікту?

Відверто кажучи, контакти українського керівництва зі світовими лідерами і з НАТО здаються мені ситуативними. Про що ще, крім запобігання прямого збройного зіткнення, можна зараз говорити. У цьому сенсі я би виділив домовленість Байдена з Путіним про проведення зустрічі на вищому рівні. Її дата не визначена. Думаю, що, принаймні зараз, поки сторони готуються до цієї зустрічі, збройного зіткнення між Росією і Україною не станеться.

Байден назвав Путіна вбивцею. Між тим, глава МЗС РФ Лавров також за словом в кишеню не лізе, коментуючи події навколо України. Чим пояснити таку риторику, яка іноді переходить у відверте хамство? Дипломатичні механізми врегулювання конфлікту вичерпуються, класична дипломатія вже не працює?

Деякі політичні лідери і дипломати зараз легко переходять на мову з підворіття. «Грубе» століття, що поробиш. Втім, класична дипломатія від цього не страждає, бо від неї і без того мало що залишилося. А Байден, до речі, Путіна вбивцею не називав, він лише прямо відповів на пряме і, можливо, заздалегідь узгоджене запитання інтерв'юера.

Як переміщення російських військ впливає на дипломатію? Це сприймається як блеф, спроба тиску, цей фактор впливає на позиції тих, хто домовляється?

Концентрація військ на кордоні з сусідньою державою – це завжди загроза її безпеці. Так що привід для занепокоєння в України, безсумнівно, є. Правда, Росія ніяк не маскує, а, навпаки, всіляко «рекламує» свої дії, що дає підстави тлумачити їх як військову демонстрацію, яка сприймається усіма саме як фактор переговорів.

Колишній глава МЗС України Павло Клімкін висловив думку, що мета Путіна полягає зовсім не в тому, щоби здобути Донбас, а в тому, щоби Захід і США не займалися розгойдуванням російського режиму перед парламентськими виборами, і в тому, щоби «розвідкою боєм» промацати можливу капітуляцію України. Яка насправді мотивація Путіна?

Будь-які припущення щодо мотивації Путіна вважаю допустимими: людина він, м'яко кажучи, імпульсивна і мало передбачувана. Керований «беспредельщиками», зруйнований, а значить дотаційний Донбас Путіну, думаю, і правда, не потрібен. Але він завжди підкреслює, що вважає росіян і українців одним народом. Тому йому потрібна вся Україна, мінімум як васальна держава, яка у всьому підкоряється Росії. Простіше кажучи, від своїх імперських фантазій він не вилікувався.

Зустріч Байдена з Путіним – це буде перемога російського президента, вона дозволить показати, що його сприймають як рівного?

Російська пропаганда, безсумнівно, піднесе цю зустріч як чергову «перемогу». Але я так не думаю. Тим більше зараз, коли Байден оголосив новий пакет не стільки болючих, скільки образливих для Росії санкцій. Якщо, не дивлячись на таку «образу», Путін не відмовиться від зустрічі з Байденом, сама ця зустріч стане, на мій погляд, швидше перемогою саме останнього. Адже в нових умовах вона буде мати вигляд свого роду останнього шансу Путіна якось переконати «головного начальника світу» в «миролюбності» своєї зовнішньої і внутрішньої політики. Що з урахуванням незмінно не дуже доброї міжнародної репутації Путіна, на мій погляд, завідомо нереально. А так, чому б їм не зустрітися: поки вожді розмовляють, гармати мовчать.

Навіщо ця зустріч самому Путіну, що нового він може сказати президенту США?

Та не може він сказати Байдену нічого нового. Всім все давно зрозуміло.

Керівництво України дуже нервово сприймає обговорення теми України без її участі. Зокрема, мова йде про недавнє спілкуванні в форматі Макрон-Меркель-Путін. Чи виправдані такі побоювання України?

Ні для кого не секрет, що мета Путіна – будь-якими засобами підкреслити вторинність України як держави, яка вимушена підкорятися рішенням, прийнятим за її спиною. Погодившись на обговорення українських проблем без самої України, лідери Франції і Німеччини допустили грубу помилку. Мабуть, бажаючи її загладити, вони поспішили запросити на таку ж тристоронню зустріч Зеленського. Вигляд це має все одно не дуже красивий: ніби вони зібралися умовити президента України погодитися на умови, які їм тільки що виклав президент Росії.

Російська пропаганда і дипломати РФ заявляють, що насправді це Україна розгойдує ситуацію. Але якщо йти за такою логікою, які дивіденди керівництво України може отримати від ескалації?

Не думаю, що нинішнє керівництво України здатне щось «розгойдувати». Нікого не хочу образити, але, я на мене, у нього взагалі немає будь-яких осмислених планів.

Росія заборонила своїм громадянам літати до Туреччини, офіційно пояснюючи це пандемією. Але насправді ясно ж, що так Путін мстить Анкарі за підтримку України і за продуктивну зустріч Ердогана і Зеленського. Чи є передумови говорити про охолодження відносин Туреччини з РФ?

По гарячих слідах інциденту з російським штурмовиком, збитим в 2015 році турецьким винищувачем в Сирії, Путін пообіцяв, що «одними помідорами вони (турки) не відбудуться». Зараз він свою обіцянку дотримав. В цілому ж, Путін, як на мене, трохи побоюється Ердогана, такого ж авторитарного самодура, як і він сам. Але, як кажуть, стерпиться-злюбиться.

Складається враження, що Туреччина намагається сидіти на двох стільцях: і Україну підтримати, і з Росією не посваритися. Хто від цього найбільше виграє?

Сама Туреччина, яка примудряються поставляти Україні ударні безпілотники, зберігаючи ділові відносини з Росією.

Чого чекати 21 квітня під час звернення Путіна до Федерального зібрання?

Навіть з урахуванням нових американських санкцій, нічого особливого чекати, думаю, не доводиться. Чергова промова «про все хороше, проти всього поганого», яку буде понуро прочитано з папірця людиною, яка давно обтяжена цим безглуздим ритуалом.

Є припущення, що Путін може дати «добро» на повторення «кримського сценарію», коли умовний Денис Пушилін попросить захистити російськомовних. І це буде підставою для «невеликої переможної війни». Наскільки ймовірний такий сценарій?

Не впевнений, що це можливо напередодні зустрічі Путіна з Байденом. Та й хто такий цей «умовний Денис Пушилін», щоби дослухатися до його прохань?

Джо Байден підписав указ про нові санкції проти РФ. Це якось вплине на ймовірність зустрічі президентів?

Думаю, не вплине. Занадто довго чекала російська сторона такої зустрічі, щоб від неї відмовитися.

США ухвалили рішення про висилку десяти російських дипломатів. Які наслідки цього рішення?

Відповідна висилка десяти американських дипломатів з Росії. І так до тих пір, поки не закінчаться американські дипломати в Росії. Сама Росія в цьому сенсі перебуває у виграшному становищі: вона має на території США не тільки посольство, а й постпредство при ООН.

Захід і США поки обмежуються заявами про стурбованість. Але де та точка, коли за словами починаються дії?

Немає такої точки. Колективний Захід і США воювати за Україну не стануть. Вони продовжать надавати їй моральну і політичну підтримку, економічну, фінансову і військову допомогу. Але далі цього не підуть. Завдання України в тому, щоб своїми успіхами в побудові сильної демократичної держави довести, що вона заслуговує чогось більшого.

Михайло Глуховський, «Главком»