Foreign Policy: Якщо Путін програє війну в Україні, Кадиров здатен розвалити Росію
Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, тисячі бійців у повній бойовій формі зібралися на мітинг у Грозному, столиці Чечні. Одягнений у форму та з пістолетом у кобурі, підтримуваний Кремлем лідер Чечні Рамзан Кадиров привітав початок так званої спеціальної військової операції та пообіцяв відправити чеченських добровольців у бій за наказом Путіна.
«Я впевнений, що вони покажуть себе гідно і що найближчими днями ми будемо святкувати звільнення мільйонів людей від насильства і вбивств», – сказав Кадиров.
Коли бліцкриг Путіна, спрямований на захоплення Києва зазнав невдачі, Кадиров став одним із найпалкіших прихильників нещадної ескалації з боку Кремля. Хоча російські військові командири не є публічними, а солдатам заборонено користуватися смартфонами, генерал-полковник Рамзан Кадиров одержимо ділиться відео, аудіоповідомленнями та коментарями у своєму акаунті у Telegram, який має понад 3 млн підписників. (Коли Сполучені Штати запровадили санкції проти Кадирова за порушення прав людини у 2017 році, його акаунти на Facebook та Instagram було заблоковано.) Кадиров у Telegram хвалиться доблестю чеченських бійців у вирішальних боях, закликає до використання тактичної ядерної зброї проти України, а нещодавно похвалився, що є рекордсменом за кількістю персональних санкцій: проти нього їх ввели вже 15.
Кадиров посилає повідомлення про те, що Чечня – колись найбільш бунтівний регіон Росії, який так дорого заплатив за спробу відокремитися у 1990-х роках – тепер є найбільш лояльним. Але було би помилкою розглядати публічні прояви вірності Кадирова як ознаку успішного «примирення» Чечні з Росією. Насправді величезна роль, яку почав відігравати Кадиров, лише підкреслює крихкість нібито багатоетнічної Російської Федерації.
Життя Чечні, як і більшості регіонів Росії, залежить від щедрості Кремля у перерозподілі доходів від нафти і газу.
«Як і у середні віки, Кадиров є васалом особисто Путіна, а не Росії», – говорить Микола Петров, старший науковий співробітник Chatham House у Лондоні. Але чим більше людської сили та грошей Путін витрачає на війну в Україні, тим слабшим стає його контроль над віддаленими провінціями Росії. Якщо проект Путіна з побудови імперії провалиться, Чечня – крихітна територія, на якій проживає 1% населення Росії, знову може стати джерелом нестабільності для російської держави.
«Розпад Росії неминучий. Я не думаю, що Росія зможе втриматися, але не ясно, це питання місяців чи років», – переконана Заріна Саутєва, науковий співробітник Центру Вільсона у Вашингтоні та правозахисниця з Інгушетії.
В Україні Кремль непропорційно покладається на війська з бідних регіонів з корінними етнічними меншинами: від Північного Кавказу, де розташована Чечня, до таких провінцій як Бурятія і Тива, що межують з Монголією. Коли у вересні Путін оголосив про «часткову мобілізацію», у Дагестані та Якутії спалахнули протести, що змусило регіональних лідерів пообіцяти відправити додому людей, призваних «помилково».
За словами Саутєвої, поки Кремль продовжує фінансувати регіони, він може придушувати демонстрації. «Але якщо соціальні виплати припиняться, а додому повертатимуться дедалі більше трун, люди повстануть, і не тільки на Кавказі», – додала вона.
Це не означає, що російські регіони, особливо на неспокійному Північному Кавказі, збираються порвати з Москвою. Вертикаль влади російського президента тримає регіональних лідерів на повідку, бо вони залежні від фінансової та політичної підтримки. Зрештою, Путін прийшов до влади, розпочавши жорстоку війну, аби придушити прагнення Чечні до незалежності. Він призначив Ахмата Кадирова, батька Рамзана, главою маріонеткового режиму Чечні та підвищив Рамзана після того, як Ахмата було вбито у 2004 році. Він щедро забезпечував молодшого Кадирова нафтодоларами, терплячи його забаганки в обмін на беззаперечну лояльність.
«Колоніальний режим Росії стабілізувався на Північному Кавказі. Регіональні еліти стали частиною системи і бачать своє майбутнє разом із режимом», – коментує Денис Соколов, російський експерт з Північного Кавказу. Можливо, каже Соколов, вони бояться сепаратизму навіть більше, ніж Москва. У зв’язку з цим «про відвертий сепаратизм говорити було би передчасно. Звичайно, про це думають і на Кавказі, і на Урало-Поволжі, і у Бурятії. Але вони не мають ні політичної, ні військової організації. Проте все може змінитися дуже швидко».
Доленосне рішення Путіна призвати пересічних росіян на війну в Україні відновило інтерес до регіональної автономії, причому не лише за етнічними ознаками. «Ситуація загострилась через мобілізацію. Мобілізація дорівнює смерті і люди протистоятимуть цьому», – зазначає Соколов.
Використовуючи свій Telegram як мегафон, а своїх кадировців як опору та кийок, Кадиров викроїв собі унікальне місце найвідомішого глави республіки та військового лідера.
«Сьогодні ми бачимо у Росії два режими: путінський і кадировський», – зазначає Петров.
Кадиров любить нагадувати Путіну про свою лояльність. У вересні, за місяць до свого 46-річчя, він опублікував відео, на якому сидить у позолоченому палаці, розмірковуючи про старіння та припускаючи, що після 15 років при владі йому час піти у відставку. Через три дні він відмовився від своєї заяви, заявивши, що чеченський народ довірив йому цю посаду.
Кадиров постійно перевіряє межі своєї влади. Знаючи про невдоволення населення мобілізацією, він оголосив, що Росія має достатньо людей у формі у правоохоронних органах, щоби «знищити будь-яку західну армію». Він також критикував російське військове керівництво за невдачі на полі бою та виступав проти обміну полоненими, під час якого Росія віддала Україні оборонців «Азовсталі». При тому, що цей обмін майже напевно був схвалений Путіним. Замість того, щоби отримати догану, Кадиров оголосив у свій день народження, 5 жовтня, що Путін щойно зробив його генерал-полковником – друге підвищення з 24 лютого 2022 року.
Дуже особистий характер стосунків Кадирова з Путіним свідчить про те, що відданість Кадирова Кремлю залежить від того, чи залишиться Путін при владі. Водночас майбутнє Росії може залежати від того, що робитиме Кадиров, коли його покровителя не стане.
«Якщо у Кремлі почнеться хаос, Кадиров першим проголосить незалежність», – вважає Саутьєва.
Петров, навпаки, стверджує, що Кадиров, ймовірно, має набагато більші амбіції. Серед потужних союзників Кадирова у Москві – Віктор Золотов, колишній охоронець Путіна, який нині очолює Росгвардію. Навіть якщо федеральна влада має кількісну перевагу над Кадировим, зазначає Петров, вона, можливо, не зможе відреагувати так рішуче, як він, у хаотичний перехідний період.
«Якщо Путін піде з влади, Кадиров може стати навіть претендентом на його трон», – сказав Петров. Хоча шанси Кадирова захопити владу невисокі, веде далі Петров, таким розвитком подій не можна нехтувати, враховуючи відсутність функціонуючих державних інституцій і можливі розбіжності всередині російського істеблішменту.
Водночас Петров попереджає, що головний ризик для єдності Росії походить не від самих регіонів, а від рішень, ухвалених щодо них у Кремлі. Коли через війну та міжнародні санкції у центрального уряду закінчаться гроші, він буде змушений розглядати нові моделі співіснування.
«Економічна основа, яка підтримує суперцентралізовану, суперунітарну державу, була повністю підірвана. Великі трансформації неминучі: жорстка чи м’яка федералізація, регіоналізація аж до повного краху», – сказав Петров. На його думку, наступник Путіна може бути більше стурбований утриманням Росії разом, ніж завоюванням нових територій.
Джерело: Foreign Policy
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0
