Комсомол 21-го сторіччя. Як сяйво Зеленського спортсменів осяяло (фото)

Останніх п'ять років були для українського спортивного істеблішменту непростими. Впродовж того часу великою мірою ніхто не змушував наших топових атлетів плазувати на колінах перед власть імущими, дякувати їм, займатися політичною агітацією. Найчастіше контакти спортсменів з державою обмежувалися вітальними повідомленнями у соцмережах чи на офіційному сайті керівництва держави і мовчазними поступленнями на банківські карточки.

Кожен мовчки робив свою роботу. Спортсмени змагалися, а держава їм за це виділяла зароблене чесною працею. Може, того заробленого не завжди вистачало, але обіцяного ніхто особливо не затримував. І при цьому суми преміальних поступово росли. Особливо якщо мова про зарплатню головним тренерам збірних команд, яка за часів президентства Порошенка виросла більше, ніж уп'ятеро і піднялася до 50-ти тисяч гривень. При цьому, повторюся, ніхто не очікував від причетних словесної подяки. Дякуйте медалями і перемогами. Словами легендарного голландського футболіста Марко ван Бастена: «Нехай за мене говорять мої бутси».

Наша спортивна еліта почувалася в такому становищі якось не дуже комфортно і комсомольську потребу дякувати і плазувати час від часу адресувала нижчим ланкам - керівникам федерацій та профільного міністерства. Благо, міністр Ігор Олександрович Жданов - людина старого гарту, повагу й увагу до власної персони шанує.

...На щастя, ці важкі часи вже позаду. Волелюбивий український нарід, частиною якого є не менш честолюбні спортсмени, задовольнив запит на нові обличчя і обрав своїм правителем «слугу» з однойменного фільму. Такого ж простого, як той самий нарід. Простого у красномовстві. А раз президент ось так вільно й невимушено називає пересічного чиновника «чортом» і «розбійником», то деякі слабкощі йому можна й пробачити. Приміром, кортежі замість велосипедів. І те, що ці кортежі розчавлюють автобус із дітьми.

Про те, що такого «в дошку свого хлопця» можна трохи зачекати, потерпіти дискомфорт, навіть змістити початок змагань на чотири години, щоб глава держави не турбувався, годі й говорити. Он навіть олімпійська призерка з легкої атлетики Христина Стуй написала у соцмережах про баталії навколо першості Києва з метання молота: «Та не зірвали проведення легкоатлетичного «чемпіонату», а перенесли на іншу годину. І проводилась зустріч на полі для стрільби із лука, а не на метальному полі, тому ця зустріч ніяк не завадила легкоатлетам провести свою передзмагальну розминку».

Все гаразд. На тому власне учора під час перемовин з організаторами змагань й наполягав і спортивний міністр Ігор Жданов, котрий свого часу уже відмовився покинути Кабмін разом із командою Арсенія Яценюка, сказавши, що «потрібен спорту». Безперечно, не завадять такі цінні кадри й молодій команді Володимира Олександровича Зеленського. Тому Ігор Олександрович не соромиться робити карколомні реверанси на адресу чинного глави держави. Ні як у випадку з переносом змагань з метання молота, ні у своїх записах у «Фейсбуку», які набули позитивного для нинішнього президента забарвлення.

Сама ж зустріч пана Зеленського зі спортивним «пролетаріатом» вийшла доволі банальною. Хоча без кількох родзинок і не обійшлося.

Місцем для балачки обрали тренувальне поле стрільців із лука на олімпійській базі в Конча-Заспі. Поки Володимир Олександрович у компанії пана Жданова та очільника Національного олімпійського комітету Сергія Бубки оглядав об'єкти тренувального храму українських спортсменів, атлети терпеливо чекали під палючим сонцем. У цей час їх розважала телеведуча Оксана Гутцайт, дружина олімпійського чемпіона Вадима Гутцайта, який претендує на крісло Жданова уже в новому Кабміні.

«Тато Олексія Кащука обіцяв, що насварить сина, хоча він і став чемпіоном світу. Оексію, я нє вру?» - іскрометно, у стилі президента журтує чистою державною мовою пані Гутцайт, звертаючись до чемпіона світу з футболу серед молоді до 20-ти років. Це такими дотепними історіями заповнювалася хвилююча мить очікування.

Аж ось в оточенні величезної кількості охорони і в компанії першої леді з'явилися пан президент.

«Вибачте, що затрималися. Я вами пишаюся, ви прославляєте державу, хоча раніше вона робила для вас дуже мало, - сказав під овації Володимир Олександрович. - Знаю, що у вас малі спортивні (насправді - президентські) стипендії. Будемо виправляти. Мушу сказати, що завжди з захопленням «па тєліку» дивлюся, як ви перемагаєте, а іноземні коментатори кажуть: «Юкрейнієн він».

Після короткого вступного слова президент перейшов до вручення орденів і звань. Оголошувати прізвища довірили заступникові голови Адміністрації президента Кирилові Тимошенку. «А я буду награждать», - промурчав у мікрофон Володимир Олександрович.

Першими президент потис руку футболістам молодіжної збірної, які виграли мундіаль серед гравців, не старших 20-ти років, у Польщі. Після нетривалого церемоніалу двоє гравців вийшли на сцену й забажали висловити слова подяки. Хлопці нервувалися, а Володимир Олександрович заповнив незручну паузу дотепом: «Щас стендап будєт».

Те, що говорили футболісти, а особливо їхній тренер, дійсно було схоже на «стендап». «Хачу поблагодаріть прєзідєнта Владімір Санича, прєзідєнта Павєлко. За то, что видєліл чартер і помог вєрнуть Луніна», - каже один з гравців, якого на любительському відео розібрати складно. Після того слово взяв тренер чемпіонів Олександр Петраков. Він був максимально лаконічним: «Хотєл би поблагодаріть вєсь наш трєнєрскій штаб і прєзідєнта. Павєлко». Уточнення після паузи розсмішило навіть коміка.

Дзюдоїстка Дарина Білодід, яка виступала від імені переможців і призерів Європейських ігор, своє слово промовила адекватніше. І державною мовою. А ось «ринг-анонсер» Кирило Тимошенко, який називає себе колишнім спортивним журналістом, оконфузився, коли не міг прочитати прізвища одного з найсильніших дзюдоїстів світу нашого часу Георгія Зантараї.

Після того ж, як нагородження завершилося, спортсменам виділили хвилин десять. Ні, не на приватне спілкування з главою держави. А на те, щоб зробити з ним селфі. Атлети нагодою радо скористалися і швидко залили світлини у свої соцмережі. Ті, хто встиг сфотографуватися. Бо пан президент поспішали у справах. В одну мить охорона Володимира Олександровича майстерно відтіснила атлетів, залишивши їх зі свіжими фото і незабутніми враженнями наодинці. А Володимир Олександрович попрямував далі будувати квітучу Україну.

Іван Вербицький, «Главком»