Україна та НАТО. Вступ неминучий?

Питання безпекових гарантій для України знову почало публічно обговорюватися у контексті майбутнього саміту НАТО, де Україна чекатиме конкретики щодо подальшої інтеграції нашої держави до складу Альянсу.

Власне, найбільш дієва гарантія безпеки для України – це якраз і є членство у НАТО. І не лише гарантія безпеки для України, але і гарантія стабільності усієї Європи.

Фундаментальна помилка, яку припустилася дипломатія «Заходу» десятиліття тому – вони чомусь вирішили, що після розпаду СРСР з Росії можна буде зробити нормальну, адекватну державу. Зрозуміло, що з нормальною, адекватною державою можна обговорювати безпекові виклики, гарантії та спільне бачення міжнародно-політичного майбутнього.

У самій Росії це дуже швидко збагнули, і почали цим досить активно маніпулювати. Мовляв, не треба нам НАТО поруч – ми «турбуємось про власну безпеку». У випадку деяких держав думку Росії ігнорували, а у випадку інших – ні. Зокрема, України.

Взагалі, у випадку України НАТО обрало найгіршу стратегію з усіх можливих. Коли постало питання про ПДЧ, то НАТО пішло на поступки росії і відмовило Україні, але випустило абстрактні формулювання про «відкриті двері». Тогочасним європейським політикам, мабуть, це видавалося дуже «мудрим». І росію послухали, і, наче, зберегли відданість власним деклараціям про «демократію» та «цінності».

Але росія це сприйняла не так. Вона це сприйняла наступним чином: поки що Україну не приймають, але кажуть, що колись можуть прийняти. Отже, треба захоплювати Україну швидше. Відповідно, провальний Бухарестський саміт НАТО запустив механізм російської агресії проти України.

І тут є одна позиція, яку тривалий час не могли збагнути західні політики. До речі, її досі не можуть збагнути і деякі західні «інтелектуали». У москві не переймалися жодними загрозами з боку НАТО від вступу туди України. Невступ України до НАТО – це не про безпеку москви. Це про «мандат» для москви на завоювання України.

Відповідно, стратегічний невступ України до НАТО буде розглядатися москвою в майбутньому як чинний мандат на завоювання України. Адже вторгнення ж не буде означати Третю світову? То чому б не спробувати? У гіршому випадку вони втратять сотні тисяч власних громадян, але хто і коли їх у росії рахував?

Відповідно, дійсно дієвих для України гарантій безпеки можу бути лише дві: вступ до НАТО або створення власної ядерної зброї. І діалог з «західними партнерами» треба будувати саме у такий спосіб.

Розуміння того, що від вступу до НАТО для України нікуди не подітися, демонструють навіть такі відомі мислтиелі як Фукуяма та Кіссінджер. Останній, щоправда, робить у властивій для себе манері. Мовляв, Україна має бути прийнята у НАТО, аби «стримувати» Україну. При цьому, і Кіссінджер, і Фукуяма припускають можливість вступу України до НАТО без деокупації усієї своєї території, а це вже показує їхню відірваність від життя і реалій сучасного світу. По-перше, хто погодиться прийняти Україну до НАТО без контролю частини території? По-друге, це відкриє росії можливості для постійних провокацій у стилі «8 лєт бамбілі Данбас», і що з ними робитиме НАТО? Зрештою, непокарання росії за агресію спровокує її до постійних спроб «відкладеного реваншу». Тому «маститі автори» все ж пишуть не зовсім адекватні речі.

Хоча, мабуть, зрозуміло, що вступ України до НАТО займе якійсь час, і тут знову постає питання окремих гарантій. Коли українці чують це слово, вони одразу сповнюються гніву, бо згадують «Будапештський меморандум». Але тут треба розуміти, що цей документ нікому нічого і не гарантував. Просто тоді українські політики продали національні інтереси України в обмін на щось, а потім роками брехали власним громадянам про якійсь «захист». Зрозуміло, що нам потрібні конкретні договори з ключовими державами Заходу, де би чітко фіксувалися конкретні зобов'язання перед Україною. Це потрібно хоча б для того, щоб ніхто не міг спекулювати темою «втоми» від України. Як на Заході, так і серед самих московитів.

При цьому треба зрозуміти, що можна вигадувати будь-які «Ізраїльські моделі», і це може навіть бути корисним на певному етапі, але якщо світ не хоче постійного повернення до кривавої страшної війни у Європі (і, що важливо, для наших партнерів – дуже дорогої війни), кінцевим рішенням має бути членство України в НАТО.