Невигідна зрада: чому колаборанти приховують свою співпрацю з ворогом

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну рух «Чесно» моніторив активність колаборантів, фіксуючи їхні злочини у Реєстрі держZрадників. За цей час ми помітили тенденції, які можуть видатися цікавими для українських патріотів, але дуже засмучують перебіжчиків на ворожий бік. Розповімо про деякі з них.

У 2014-му, коли росіяни вторглись на Донбас, ніхто з місцевих посіпак особливо не приховував своєї проросійськості. Навпаки, хоч тоді псевдовлада так званих «ДНР» та «ЛНР» здебільшого і складалась із російських гастролерів, місцеві колаборанти теж публічно заявляли про свою до них прихильність. Що ж мало стримати потенційних зрадників у 2022-му, коли в окупованих регіонах почали хазяйнувати регулярні російські війська?

Проте історія зі зрадниками після 24 лютого склалася геть інакше: про масову публічність співпраці з ворогом в останні три місяці говорити не доводиться.

Першу цеглину в новий етап зради заклала депутатка Мелітопольської міської ради Галина Данильченко. 6 березня вона проголосила себе міською головою Мелітополя. Відповідне відеозвернення з’явилося на наступний день після новини про те, що окупанти викрали законно обраного мера Івана Федорова.

Власне, саме те відео спонукало рух «Чесно» створити Реєстр держZрадників. За основу ми беремо дані про політиків-колаборантів з нашого Політхабу, а новини та повідомлення від наших читачів про факти зради перевіряємо через публічні джерела. Однак збирати ці дані з публічного простору виявилося значно складніше, ніж ми думали.

Багатьох регіональних учасників нашого Реєстру можна було легко передбачити —Володимир Сальдо та Кирило Стремоусов з Херсона, Євген Балицький із Мелітополя, Костянтин Іващенко з Маріуполя та багато інших. Але колаборанти «нижчого рівня», особливо правоохоронці, поводилися подеколи вкрай обережно.

Передусім варто згадати, що майже відразу після повномасштабного вторгнення місцеві осередки провідної проросійської партії ОПЗЖ почали масово чистити на своїх майданчиках інформацію про членів своєї партії. Знайти представників ОПЗЖ чи «Опозиційного блоку» в Донецькій, Луганській, Запорізькій чи Херсонській областях – ще той виклик.

З одного боку, крок цілком зрозумілий – всі ці списки для окупантів автоматично перетворилися б у своєрідний «кадровий резерв», якого росіянам від самого початку не вистачало. Але чистка інформації про потенційних і реальних зрадників зайшла ще далі. Багато з них заблокували свої акаунти у соцмережах, відео, фото, навіть новинні згадки знайти було вкрай складно: деякі сторінки взагалі можна було побачити тільки через VPN. І чим довше тривала так звана «спеоперація», тим менше колаборанти публічно показували свою пібтримку окупантів.

Тут цікавий приклад зі зрадою нардепа-«слуги» Олексія Ковальова. На початку квітня Ковальов виїхав в окуповану Голу Пристань на Херсонщині і відтоді практично весь час перебував саме там. Два місяці він заперечував, що співпрацює з окупантами: мовляв, уся його діяльність зосереджена на волонтерстві та допомозі виборцям. А рішення партії «Слуга народу» про призупинення його членства та звернення до правоохоронців щодо розслідування справи про можливу співпрацю Ковальова з ворогом викликало в нардепа справжнє обурення.

Але вже 8 червня сам Ковальов публічно визнав, що співпрацює з ворогом і навіть вітає Росію на Херсонщині та чекає впровадження російських аграрних порядків на цих територіях. Тобто аграрна політика Росії для Ковальова виявилася важливішою, ніж присяга народного депутата.

Скриншот поста Ковальова у Фейсбуці, 8 червня

Інший приклад — історія з псевдомером Херсона. 26 квітня окупанти оголосили, що міську владу в Херсоні «очолить» Олександр Кобець. Однак ні для українців, ні навіть для самих херсонців було незрозуміло, хто це взагалі такий. Тільки 9 травня з’явилося фото з псевдомером – під час «святкувань» він таки дав коментарі російській пропаганді, що й зафіксували журналісти.

Олександр Кобець у Херсоні, 9 травня 2022 року (Фото: видання «Мост»)

Лише через місяць після «призначення» Кобця мером Херсона журналісти-розслідувачі Bihus.info опублікували інформацію про цього таємничого чиновника. Виявилося, що непублічність Кобця пояснювалася його минулим у КДБ та СБУ, і звідси ж імовірно походять його зв’язки з Росією.

Чому ж колаборанти приховують факти своєї співпраці із окупантами? Імовірно, одна з головних причин — відсутність достатньої підтримки населення, яке сприймає росіян виключно окупантами. А ще кожен колаборант боїться санкцій від заходу, які вже застосовувалися щодо зрадників-«регіоналів» після 2014 року. І увага чеської влади до бізнесу цілком публічного Володимира Сальдо – яскравий тому приклад.

Учасники Реєстру держZрадників роками готувалися до «визволення» своїх регіонів та власної нової ролі в них. Але отримана влада дається їм дуже нелегко.

У Херсоні місцеве населення, навіть попри терор з боку російських військ та постійні викрадення й тортури активістів та журналістів, не готове підтримувати ні окупантів, ні призначених ними гауляйтерів. Понад місяць після заходу ворога в місто херсонці виходили на проукраїнські мітинги, а після того, як їх почали розганяти зброєю, перейшли в активне підпілля.

Маріуполь після місяців спротиву перетворився на суцільну руїну, управління якою навряд чи приносить радість псевдомеру Костянтину Іващенку та його поплічникам. За іншою інформацією, місто вже майже офіційно взяли під свій контроль кадирівці. 17 травня там вперше відбулася робоча зустріч за участю окупаційної адміністрації, депутата Держдуми РФ Сабліна та представників політичної влади Чечні Адама Делімханова й Ахмеда Долгаєва. Двох останніх, по суті, покликали для придушення спротиву, бо ж місто виявилося «надто недружнім».

«Кадировці під час зустрічі поводились, як господарі, а сам графік нагадував оцінку та інвентаризацію того, що залишилось, аніж щось, схоже на «плани з відновлення», – поділився інсайдами про цю зустріч у своєму Телеграм-каналі радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.

Але найбільші труднощі постали перед гауляйтерами з Мелітополя, який уже зажив слави партизанської столиці України. Місцеві патріоти знищували комунікації окупантів, підривали інфраструктуру, щоб російська зброя не могла надходити на передову, та навіть фізично ліквідовували рашистів.

Кульмінацією спротиву стала спроба ліквідації всієї «верхівки» окупаційної влади в місті. 30 травня у центрі Мелітополя прогримів вибух – просто біля так званої військово-цивільної адміністрації окупантів.

Вибух у Мелітополі 30 травня (Фото: Ріа Мелітополь)

Цей вибух спричинив справжню паніку в лавах місцевих зрадників. Вже наступного дня Галина Данильченко попросила про «відставку» (її автомобіль знаходився неподалік від епіцентру вибуху). А вже за кілька днів стало відомо, що і Євген Балицький, якого окупанти призначили «губернатором» Запорізької області, попросив перевести його разом із заступниками до Криму. Мовляв, «керувати» областю він легко зможе звідти.

Втім, усі ці спроби виявилися марними. Так званий глава окупованого Криму Сергій Аксьонов не виявив гостинності і в проханні Балицькому відмовив. Данильченко теж залишилася на своїй.

А от справа українських партизанів і далі шириться окупованими територіями. 7 червня вже у Херсоні в кафе поблизу місцевої адміністрації теж прогримів вибух. Чи зачепило когось із місцевих колаборантів, не відомо – була інформація лише про легке поранення одного з офіціантів. Однак імовірність, що це не остання така диверсія у Херсоні та інших містах, залишається дуже високою.

7 червня стало відомо, що Кремль поставив перед усіма своїми прибічниками в окупованій Україні надзавдання – до осені провести на підконтрольних рашистам територіях «референдуми» з приєднання до РФ.

Новини про такі «референдуми» ширилися чи не від початку окупації, але всі подібні спроби розбивалися об категоричне несприйняття серед населення.

Такі листівки з фото зрадника Кирила Стремоусова у травні 2022-го поширювались в Херсоні

Чим далі, тим більше стає очевидно, що шляхів для відступу у Данильченко, Балицького, Іващенка, Сальдо, Стремоусова та інших просто немає. А співпраця з окупантами замість влади принесла їм чимало небезпек.

Тож єдиною перспективою для всіх цих колаборантів залишається вчасна втеча з України в Росію, як це вже зробили чимало колаборантів-втікачів із визволеної Харківщини. Інакше – український суд і суворе покарання за злочини, які просто зараз кожен охочий може перечитати у Реєстрі зрадників.

Вікторія Карпінська, Рух «Чесно»