Павло Клімкін: Китайці почали перейменовувати російські міста на мапах

20 березня до Росії з візитом прибув лідер Китаю Cі Цзіньпін. Очікується, що згодом він проведе розмову із Володимиром Зеленським по відеозв’язку.

Про мету приїзду Сі до Москви, нові амбіції Пекіну та можливість для України заручитися підтримкою Китаю «Главком» поговорив із колишнім міністром закордонних справ України (2014-2019) Павлом Клімкіним.

Як ви розцінюєте перестановки в оточенні переобраного генсека?

Ці зміни давно готувалися. Як правило, китайці починають обговорювати кадрові перестановки за рік-півтора до чергового з’їзду партії. Нового прем’єра давно передбачили. Лі Цян – людина, яка керувала Шанхаєм. Представник, так би мовити, шанхайської громади у керівництві партії. Так само, як і Сі.

Посада міністра закордонних справ викликала легкі дискусії. Але у цілому теж була прогнозованою. Більшість знала, що її отримає Цінь Ган.

Міністр оборони Лі Шаньфу раніше займався переозброєнням китайської армії. Зараз пріоритетом для нього буде вивчення досвіду нашої війни з РФ. Завданням є зрозуміти, що потрібно і чого не вистачає китайській армії.

Вивчення досвіду російсько-української війни – це для майбутньої війни із Тайванем?

Амбіції Китаю набагато більші за Тайвань. Вони хочуть створити збройні сили, які зроблять державу самодостатньою у китайському макрорегіоні і зрештою забезпечать самодостатність глобальну. Те, що вони збільшують кількість ядерних боєголовок, змінюють підхід до космічної та військово-повітряної сфер, свідчить, що Піднебесна прагне військового паритету із США.

Радник президента США з питань національної безпеки Джейк Саліван закликає Сі почути українське трактування справедливого миру. Які шанси, що Сі стане на наш бік?

Я не думаю, що китайці можуть пристати на нашу точку зору, оскільки ми зараз є авангардом заходу. Зверніть увагу, що китайці вважають захід учасником війни. Натомість Китай, як вважають у Пекіні, участі у війні не бере і Росію, навіть опосередковано, не підтримує.

Хоча, насправді, це можна обговорювати. Оскільки в економічному сенсі, у сенсі технологічної підтримки, товарів подвійного використання Китай дуже допомагає Росії. Сенс розмови на рівні Зеленський-Сі не у тому, щоби знайти з першого разу порозуміння. На це ніхто й не сподівається. Йдеться скоріше про встановлення чисто людських контактів, щоби спробувати зрозуміти один одного.

Китайська і наша ментальності, як кажуть в Одесі, – дві великі різниці. Тому дуже важливо, щоби сторони просто взяли до уваги позиції одна одної, встановили нормальний особистий контакт. Китайці мають принаймні спробувати нас зрозуміти і взяти до уваги нашу думку та емоцію.

Знаєте, у Китаї бурхливо обговорюють причини цієї війни. Частина тамтешніх політиків і експертів вважають, що так, Росія – це реваншистська, імперська держава, а інша частина вважає, що розширення НАТО було однією із визначальних причин початку війни. Тому зійтися у спільному розумінні причинно-наслідкових зв’язків буде дуже важко. Ви ж бачили ті «мирні пропозиції» Китаю?

Так, це швидше навіть не пропозиції, а загальні принципи, на яких має бути збудовано мир.

Отож. Офіційний Пекін каже: а давайте враховувати «легітимні занепокоєння у сфері безпеки». А що ж таке занепокоєння і що таке безпека у їхньому розумінні? Китайці віддані принципу територіальної цілісності, але водночас не підтримують наші резолюції в ООН. При цьому їх дуже турбує, що хтось збереться на непокірному острові Тайвань і оголосить референдум про незалежність. І через це Пекін не визнає ніякі референдуми.

І це лише один багатьох прикладів. Тож спілкування з КНР на найвищому рівні дуже важливе. Вони вирішили стати гравцем, ще більшим, ніж є. І з ними потрібно рахуватися.

Путін, заради дорогого товарища Сі, зрадив своїй традиції приймати відвідувачів за дуже довгим столом

cкріншот з відео

Чому китайська сторона не поспішала анонсувати візит до Москви? Залишали для себе можливість передумати?

Всього лише зберігали місце для маневру, який дасть можливість витиснути максимум із візиту. Це класичний китайський дипломатичний прийом.

Як Китай бачить цей максимум?

Пекін жадає, щоби китайська думка враховувалася. Бажає бути частиною майбутніх розмов на українську тему, хоче впливати на європейську безпеку у майбутньому і на стратегічний діалог щодо контролю над ядерними озброєннями.

Путін же зараз «призупинив» російську участь у договорі про скорочення арсеналів стратегічних ядерних озброєнь. У китайців поки що менший ядерний потенціал. Для них критичне питання – чи будуть їх запрошувати до цих переговорів і на яких умовах.

ЗМІ пишуть, що Сі привіз до Москви пакет спільних з Росією проєктів на $150 млрд в юаневому еквіваленті. Для чого Китаю вкладатися такою сумою у кволу російську економіку?

Китай хоче збільшити свій вплив у Росії, витиснути з неї більше ресурсів. Сі хоче впливати і на внутрішню політику РФ.

Чи схилятиме Сі Путіна до якоїсь мирної угоди?

Він зондуватиме ґрунт, щоби вкинути туди ідею миру у якомусь вигляді. Бо розуміє, що потрібно підготувати передумови для Китаю як для гравця у процесі замирення. Стовідсотково говоритиме про різні варіанти міжнародного контролю над окупованими Росією українськими територіями. Не в останню чергу з допомогою введення миротворців. Пекін знає, як це зробити. І роль «голуба миру» позитивно вплине на китайське реноме.

Не дарма ж міністр закордонних справ Китаю Ван Ї був на Мюнхенській конференції. Все робиться заради формування нового міжнародного статус-кво, навколо якого будуватиметься і нова європейська система безпеки. Разом із тим, китайці прекрасно розуміють, що згоди Москви недостатньо. Обов’язково потрібна згода від нас та від заходу. Тільки тоді їхні мирні пропозиції у будь-якій формі будуть розглядати.

Одним із позитивів для Китаю від цього так званого мирного плану буде створення іміджу успішного медіатора?

Вони вже покращили свій медіаторський імідж, звівши Іран і Саудівську Аравію. У західному світі ці зусилля й результат помітили, про це говорять американці. Але одночасно дуже важливо розуміти, що Китай не зацікавлений бути просто посередником. Справжня мета – стати самодостатнім гравцем. Таким, без якого неможливо прийняти будь-які ключові рішення у міжнародній політиці.

А що як Путін забажає китайської зброї? Штати заявляли, що Пекін розглядає такий варіант.

Я не бачу жодного сенсу китайцям зараз постачати росіянам зброю. Це точно не в їхніх інтересах. Немає жодного вагомого аргументу, чому Китай має це робити.

Нещодавно ви казали, що Китаю не вигідна Росія, яка прямує у непрогнозованому геополітичному напрямку. Може нам варто запропонувати китайським партнерам взяти участь у контрольованому розпаді держави-терориста?

Дивіться-но, як китайці вже почали перейменовувати російські міста на своїх мапах. Насправді, китайці мають відчуття стратегії, оскільки вони мислять довгими періодами. Їм важливі не маленькі стрибки, а життя на перспективу і довгі цикли. Це держава, яка існує у вічності.

Китайська сторона розуміє, що сьогоднішня російська модель не є сталою. Вона не може триматися без візії майбутнього. Це бачення майбутнього є у кого завгодно: Китаю, Індії. Але точно не у сьогоднішньої Росії. Я думаю, китайці планують собі, що буде далі. Обов’язково аналізують варіанти. В аналізі на майбутнє вони є дуже-дуже ефективними. Поки що на домовленості з усім заходом ніхто не піде. Натомість вони точно будуть обговорювати з американцями сьогоднішній стан Росії. Вони точно зацікавлені у послабленні Росії, але не у колапсі. Розвал РФ може зацікавити китайців тільки якщо він відбуватиметься з урахуванням їхніх умов. Однак, не зараз. Це точно.

Богдан Боднарук, для «Главкома»