Тріумф на сірому тлі. Фінішу біатлонного сезону присвячується
Підводимо підсумок біатлонного року для української збірної
Передостанньої неділі березня завершився біатлонний сезон-2018/2019. Його тріумфаторами стали норвежець Йоганнес Бьо серед чоловіків й італійка Доротея Вірер у жінок. Обоє виграли загальний кубковий залік і виблискували на чемпіонаті світу. Йоганнес – більше, Доротея – трохи менше.
Українці більшу частину сезону знаходилися у затінку, проте проявили себе сповна на головному старті року – Дмитро Підручний став першим в українській історії біатлоністом-чоловіком, який виграв чемпіонат світу, а жінки на першості планети здобули бронзу в естафеті. Завдяки цим результатам сезон, котрий майже три з половиною місяці виглядав провальним, був врятований. Втім, чи справді наша команда заслуговує за підсумком 2018/2019-го на позитивну оцінку? Спробуємо розібратися на прикладі основних персоналій серед спортсменів і в тренерському штабі.
Біатлоністи
Дмитро Підручний
У грудні Дмитро бідкався, що то буде перший у його кар’єрі сезон, який він розпочинає взагалі непідготовленим. Причиною такого явища була хвороба, яку тернополянин переніс у той період, коли тренувальний процес входив у заключну фазу. І справді – на початку кубкового сезону Підручний виглядав не дуже переконливо, тобто, постійно знаходився у межах 20-30-ти найсильніших, але до десятки в особистих гонок пробивався лише раз – під час пасьюту в чеському Нове Место.
Під час заключних перед світовим чемпіонатом американських кубкових етапів Дмитро демонстрував гарну динаміку , але тим не менш його блискуча, на рівні зі світовими лідерами форма на світовій першості в Естерсунді стала приємною несподіванкою. У Швеції Підручний міг вигравати не одну, а навіть дві нагороди, однак у спринті він поступився трьома десятими секунди французові Кентену Фійону-Майє і став четвертим. Втім, можливо, ця відносна невдача стала для лідера українського біатлону додатковою мотивацією на чемпіонську гонку переслідування.
Артем Прима
Впродовж сезону в Артема було кілька справді непоганих гонок. Надто – на першому кубковому етапі в словенській Поклюці, коли Прима-молодший став 13-м у спринті і 11-м у гонці переслідування. Втім, розвинути починання не вдалося. Впродовж наступних трьох з половиною місяців на тому ж рівні Прима виступив лише раз – коли посів 11-те місце в спринті в італійській Антерсельві. А далі – знову провал, пік якого припав на чемпіонат світу, де Прима після невдалої змішаної естафети пропустив всі особисті гонки і стартував лише в естафеті класичній. Невдача Артема – одне з найбільших розчарувань сезону, що минув.
Сергій Семенов
Володар Малого кришталевого глобуса переможця загального заліку Кубка світу в індивідуальній гонці, бронзовий призер чемпіонату світу-2016 найвлучніше висловився про себе сам: «Я спробував, мабуть, вже всі варіанти, щоб вибратися з цієї ями. Мої пізнання на цьому вичерпані – навіть не можу толком контролювати свій стан, передбачити, наскільки гарною чи провальною може бути гонка. Мотивація працювати і боротися є, але, якщо відверто, ще одного такого сезону я не витримаю».
І справді – регрес одного з найсильніших біатлоністів світу ще зовсім недавнього часу є однією з найбільших загадок останніх двох сезонів. Торік говорили, що Семенов перетренувався. Зараз у подробиці процесу причетні особи в публічному просторі не заглиблюються, але результати від того ліпшими не стають. Семенов безнадійно повільний на лижні і зовсім розгубив високі стрілецькі показники.
Тренер чоловічої збірної
Юрай Санітра
Якщо судити лише по Підручному, то роботу словацького фахівця можна було б оцінювати найвищим балом. Із Дмитром пан Юрай демонструє ідеальне взаєморозуміння, вінцем якого стала еталонна злагодженість під час чемпіонату світу. Перемогу Підручного Санітра оцінив навіть вище, ніж олімпійське золото Анастасії Кузьміної в той час, коли він очолював збірну своєї держави.
Втім, чоловіча збірна складається не з одного Підручного. За підсумками сезону-2017/2018 не особливо додав Артем Прима, продовжує котитися вниз Сергій Семенов. Не видно особливого прогресу в Артема Тищенка і Руслана Ткаленка. Це погані тенденції. До позитиву в діяльності Санітри можна занести те, що в сезоні, що завершився, він залучив до першої збірної відразу двох обдарованих юнаків – Тараса Лесюка і Віталія Труша. Так, хороших результатів у нечисленних гонках Кубка світу вони не продемонстрували, але в цьому випадку головне не поодинокі спалахи, а робота на перспективу. Видно, що вона ведеться.
Біатлоністки
Анастасія Меркушина
У першому післяолімпійському сезоні 24-річна тернополянка стала лідеркою жіночої збірної. І хоч у Кубку світу вибухала Анастасія поодинокими спалахами (бронза в синґл-міксті на першому етапі в Поклюці, 14-те місце в спринті у Нове Место), був помітний потенціал, особливо якщо мова про влучність і швидкострільність. За останнім компонентом Меркушина сьогодні взагалі одна з найкращих у світі. На пікових кондиціях Анастасія підійшла до чемпіонату світу, де була 15-ю в пасьюті, 10-ю – в індивідуальній гонці, єдиною з українок пробилася в мас-старт, а головне – допомогла команді здобути бронзу в естафеті. Меркушина – мабуть єдина з представниць жіночої команди продовжує у порівнянні з попередніми сезонами помітно прогресувати.
Юлія Джима
Цей сезон розпочинався для Юлії тріумфально – перемогою в індивідуальній гонці на етапі Кубка світу в Поклюці, якою власне відкривався офіційний біатлонний календар-2018/2019 загалом. Непогано Джима виглядала і в інших стартах у Словенії. Хто б тоді подумав, що впродовж наступних дев’яти етапів Юлія видасть лише два пристойних старти – 10-те місце в спринті у Солт-Лейк-Сіті і бронза в естафеті світового чемпіонату?
Втім, якщо знайти торішню післяолімпійську аналітику Джими, то можна прочитати там про деякі особливості її організму. Юлія говорила, що вона набирає найліпші кондиції раз чи два рази в сезоні, а потім стає страшенно вразливою до розмаїтих вірусів, які, як правило, ослаблюють організм і виводять зі змагального тонусу надовго. Тоді спортсменка говорила, що в такій ситуації важливо підгадати пікові моменти під найпотрібніший період. Торік у контексті Олімпіади в Пхьончхані це не вдалося. Цьогоріч до чемпіонату світу в Естерсунді, раз Джима навіть не дивлячись на великі проблеми зі спиною виграла бронзу в естафеті, все вийшло непогано.
Віта Семеренко
За винятком чемпіонату світу в Естерсунді, олімпійська чемпіонка Сочі-2014 демонструвала відверто посередню форму, без особливого просвітку і сподівань на краще. Віру в ліпше завтра подарував дуже сильний етап у її виконанні під час бронзової естафети в шведському Естерсунді. Якби не він, сезон для однієї з найтитулованіших біатлоністок в українській історії можна було б вважати провальним.
Валентина Семеренко
Більшість сказаного про сестру-близнючку стосується й Валентини. З тією лишень різницею, що у Валі вдалі проблиски траплялися одного разу й на кубковому етапі – 15-те місце у спринті і сьоме в переслідуванні у Нове Место. А загалом ситуація схожа: за 12 років професійної кар’єри сестри обросли букетом болячок і травм, не так сильно, як раніше мотивовані. Звідси – невисокі, як для них у кар’єрному розрізі, результати.
Олена Підгрушна
За винятком етапу в Поклюці, коли олімпійська чемпіонка і чемпіонка світу була сьомою в спринті, решта сезону були для 32-річної тернополянки не виступом, а мукою. Потім виявиться, що то були муки в прямому розумінні. Ґрунтовне обстеження у Києві виявило, що в Підгрушної були проблеми з серцем, яких не міг виявити у змагальному режимі жоден тест. Схожі явища у спортсменів трапляються вкрай рідко, а ситуація, якщо вірити самій спортсменці, була складною аж настільки, що за умови продовження виступів не можна було виключати летального підсумку. Втім, Підгрушна запевняє, що пройшовши процес лікування, вона ще зможе повноцінно повернутися у спорт.
Тренер жіночої команди
Андрєй Прокунін
Запрошення спеціаліста з Росії, а тим паче фахівця з допінговим минулим викликало в Україні шквал невдоволення. Бурчання переросло в шквал критики в ході сезону, коли команда в один період відверто сипалася. І, в принципі, в Андрєя Прокуніна й не було б особливих змагальних аргументів, якби не бронза естафетної команди на чемпіонаті світу.
З іншого боку, якщо проаналізувати ситуацію максимально незаанґажовано, то треба визнати, що новий тренер виявився заручником ситуації. Команда йому дісталася хоча й зіркова, але надто вікова. А одна з найобдарованіших молодих біатлоністок Ірина Варвинець цей сезон пропустила через проблеми з серцем (до слова, гарантії, що Ірина повернеться у спорт, немає). Крім того, новий тренер не мав абсолютної повноти влади, адже майже всі провідні українські спортсменки тренуються під керівництвом особистих наставників: Меркушина – в батька, сестри Семеренко – в Григорія Шамрая, Юлія Джима – у Словенії в Уроша Велепця. Хоч Прокунін і стверджує, що він координує тренувальний процес, абсолютного впливу на спортсменок, за результат яких він відповідає, наставник не має. Відповідно й відповідальність за непереконливу форму сестер Семеренко чи Джими мав би нести не російський фахівець, а ті, хто займався з біатлетками персонально.
До позитиву жіночої команди варто віднести прогрес 24-річної Юлії Журавок, котра спершу виступала здебільшого в Кубку IBU, пізніше стала єдиною українською призеркою на чемпіонаті Європи в Раубичах (Білорусь), а в індивідуальній гонці на чемпіонаті світу посіла високе як для себе 14-те місце. Також додала в середині сезону і повернулася до лав першої збірної значно досвідченіша Яна Бондар. А на заключному етапі дебютували в рамках Кубка світу дві юніорки – Анна Кривонос і Катерина Бех. Правда, дебютували вони не за рішенням тренера, а через те, що показували високі результати в Кубку IBU і на чемпіонаті світу серед юніорів. Прокунін у своєму підсумковому інтерв’ю зауважив, що рівних багаторічним лідеркам немає, а отже очікувати на якісь помітні кадрові зміни найближчим часом, мабуть, не варто.
Коментарі — 0