Перспективи осінньої кампанії та нові виклики для ЗСУ

Події тижня, що минув, можна узагальнити так:

• Дихотомія «Курськ чи Покровськ» є хибною у тому плані, бо треба звертати увагу одночасно на всі напрямки, а не тільки на ті, що найчастіше згадуються у медіа.

Ну, наприклад, на тлі Курської операції окупанти посилили обстріли цивільної інфраструктури Сумщини.

Хоча там нема перспективи прямої втрати територій, але є цілком неілюзорна перспектива втратити організоване життя на цих територіях.

Хоча ми говоримо тут про регіон, взагалі-то важливий у плані підтримання комунікацій ЗСУ хоча б на той же Курський напрямок, ну і про регіон, що також забезпечує транспортну зв’язність Харківщини з іншими частинами України.

І тут навіть чисто на людському рівні виникає питання: гаразд, у нас не вистачає засобів протидіяти ворожим керованим авіабомбам та балістичним ракетам; але ж хоча б проти FPV-дронів, що тероризують прикордоння Сумщини, наприклад Глухів, можна знайти засоби протидії, РЕБ наприклад.

• Водночас, Курську операцію та інші активні дії, які вживали Сили оборони України протягом останнього місяця, зокрема масований наліт на російську енергетику 1 вересня цього року слід було проводити хоча б для того, щоб показати самим собі – Україна здатна собі вибороти те, що у рамках вчення Клаузевіца формулюється як «мета війни».

Незалежно від тлумачення – чи там в оригіналі Клаузевіц мав на увазі «світ кращий, чим до війни», чи ж насправді він там мав на увазі «умови підтримання миру кращі, аніж до війни»;

• Якщо розмірковувати про причини нашої кризи на Покровському напрямку, то там слід виділяти й ідеологічну складову.

У сенсі – російські політруки знайшли що сказати своїм солдатам, чому вони мають йти під українські кулемети, гинути під їх вогнем, але так постійно створювати тиск на позиції ЗСУ.

Особливо в умовах, коли армія РФ продовжує переважати за кількістю наявних стволів артилерії та кількістю техніки. Бо з іншої сторони, якось складно сказати, що зараз російські війська на полі бою демонструють щось принципово нове у тактичному плані.

Натомість у нас попередні моделі «ідеологічної мобілізації» уже не вживаються, а от нові у роботу так і не запустили.

Власне, тут тільки «ідеологічним фактором» і можна пояснити, чому на темпи наступу окупантів поки ніяк не вплинула інтенсивна «бавовна» у Ростовській області як важливому хабі логістики для військ армії РФ, що діють на Донеччині.

• Якщо розмірковувати про перспективи кампанії на осінь, то тут одразу треба зробити поправку – ми доволі часто зупиняємось на прогнозах про те, що у росіян у якийсь момент може настати дефіцит того чи іншого ресурсу, наприклад прогноз що «за місяць армія РФ може вичерпати наступальний потенціал» (не мій).

Але у подібних випадках ми всі робимо стандартну помилку, і навіть не намагаємось зробити крок вперед і порахувати, в який спосіб росіяни можуть вирішити проблему нестачі того чи іншого ресурсу.

Тому для нас усіх й стало неприємними сюрпризами, що попри очікування РФ змогла наростити темпи виробництва далекобійних ракет, або ж що її фінансова система не посипалась під інтенсивним зовнішнім впливом.

Водночас, ну якось завчасно роздавати прогнози про те, наскільки у негативному ключі далі можуть розвиватись події на Покровському напрямку. У поточних умовах це може вийти як деморалізація наших військових, що стримують тиск ворога там.

• Окремо слід звернути увагу й на такі новини – «1-й та 2-й армійські корпуси» тепер стали 51-ю та 3-ю загальновійськовими арміями ЗС РФ.

Окрім того, що росіяни нарешті визнали, що то і так історично були саме їх війська, це може бути елементом ставки Кремля на експансію та інкорпорацію як нове сакральне начало своєї державності.