Військовий огляд з Донбасу. Противник тягне на межі

Друзі, коротко щодо ситуації на Донбасі. Вибачте, але у мене відчуття, що всі чекають не просто поганих, а катастрофічних новин. Бог із ними, з диванними експертами, але люди завжди тверезо мислячі та врівноважені вже всерйоз пишуть «Донбас здають!», «Зливають Донецьку область!».

Люди, зупиніться. По Часовому Яру вони не мають ніяких поступів більше ніж місяць. Вони лізуть через канал невеликими піхотними групами. З технікою більше не лізуть, там два проходи – це прямий ліфт до Кобзона. Піхотні групи стирають у порошок на підході, а тих хто проліз – дотискає піхота. Місяць тому вони проривалися, закріплювалися і потім їх відрізали та вибивали – зараз закріплюватись не встигають.

По Торецьку. Є просування супротивника, є штурми міста. Південне, Північне, Залізне. Лізуть на Неліпівку, що дуже погано. Зрізають наш виступ, який їм упоперек горла. На Кліщіївці теж намагаються зрізати, але вже пів року без результату. По Торецькому напрямку у них просування – по два будинки на добу. Втратити людей, не прорвати фронт і просунутися на сто метрів по розбитій цеглині ​​– ось їхні реальні успіхи. Навіть на Бахмуті вже у вуличних боях вони просувалися швидше. Торецьк і Часік тримають стомлені, виснажені, але дуже круті бойові бригади. Тож ніякого різкого ривка та втрати контролю там немає і не буде.

По Покровську. Тут найважчий напрямок уже не перший місяць. Провал оборони Очеретино – відтоді. Ви щодня бачите новини. Мої друзі та побратими тримали Новогродівку до кінця, виходили останніми. Всі живі, дякувати Богу.

Усі резерви вони кидають сюди. З Часіка навіть техніку сюди перекинули. Втрати у людях та техніці у них страшні. Ще до виходу на бойові позиції на їх шляху наші дронами половинять. І далі у процесі. За технікою, за артом та за особовим складом – вони платять за кожен метр. Платять та лізуть. Це правда. Ви щодня бачите це за оглядами. Але!

Військові між собою вже не перший день це обговорюють та й у ЗМІ такі оцінки просочуються. Ситуація склалася така. Противник тягне на межі. І тих можливостей, що були ще місяць-два тому, вже немає. Він уже не може наступати у двох напрямках. І коли до Покровська залишилося 10 км – доводиться гальмувати. І кидати сили на Селидове, щоби не отримати у фланг. До речі, вуличних боїв там теж немає, бо я й такі заголовки бачив. Раніше були б одночасні удари на Покровськ, Селидове та ще й полізли б з цього боку до Костянтинівки. Нині обирають щось одне. Сил не вистачає.

Ми теж межі. Бойові бригади виснажені. Противник вимотаний, і ми теж. Але… хіба ж ви чекали іншого? Так, були обіцянки про «два-три місяці», про світ уже цього літа чи вересні. Але реальні вояки завжди плювалися. І повторювали вам – буде важко, попереду ще тяжкі бої, не поспішайте святкувати Перемогу. Вона буде обов'язковою. Але не завтра, не восени і не сама собою.

Хто не слухав – ви зберегли нерви, супер, але тепер боляче бачити реальність. Покровськ їм не по зубах. Жодного «далі» у них не буде. Але попереду дуже важка осінь. Яка від усіх вимагатиме титанічних зусиль. А у нас і у тилу щурів вистачає, які шкодять. І у погонах. Але нормальних більше. І на нас чекає важка заслужена Перемога. І ми всі видихнемо і святкуватимемо. У 2025 році. Не на початку.