В українсько-польських відносинах повіяло оптимізмом. І ось чому

У четвер, 25 квітня, міністр закордонних справ Радослав Сікорський виступив у сеймі (нижня палата парламенту) із щорічними посланням про пріоритети польської зовнішньої політики. Значну частину він присвятив відносинам з Україною, місцю російсько-української війни в зовнішній політиці Польщі, у стратегії безпеки та оборони держави. 

Місце України важливе, до певної міри навіть визначальне, бо міністр зазначив: більше двох років Україна воює проти «агресора, метою якого є не лише знищення української незалежності. Росія намагається повалити міжнародний порядок, який створено після 1989 р.» А проти самої Польщі веде відкриту гібридну війну. 

Підтримка з боку Польщі

Сікорський задекларував повну підтримку України, назвавши допомогу нашій країні основою європейської політики своєї держави. Він відзначив, що Польща приєдналася до ініціативи групи G7 (Вільнюський саміт НАТО, липень 2023 р.) щодо укладання її членами довгострокових угод про підтримку нашої держави. В нас їх пафосно називають «угодами про гарантії безпеки». 

Польща залишиться військовим, гуманітарним та енергетичним хабом для України, вона підтримує вступ України до ЄС та євроатлантичну інтеграцію. Сікорський відзначив зростання експорту польських товарів до України впродовж двох минулих років, заохочуючи польський бізнес взяти участь у відбудові нашої країни. Разом із тим він наголосив, що у відносинах з Києвом Варшава захищатиме інтереси фермерів і перевізників та «вимагатиме правди» у висвітлюванні історичних подій і поховань для своїх співвітчизників.

Але ключове значення мали дві інші проблеми, які озвучив очільник польської дипломатії. Перша – це його різка відповідь на плани Москви посварити українців і поляків з використанням карти територіального ревізіонізму. 

Проблема друга – це згода Польщі на відхід від права вето в питаннях зовнішньої політики ЄС і питань її безпеки та оборони. Бо для більшості членів ЄС (зокрема Німеччини і Франції) це умова згоди на вступ до цієї організації України, Молдови та держав Західних Балкан. 

Львів – це Україна  

»Росія бреше про нібито плани Польщі анексувати частину України. Донбас – це Україна; Крим це Україна. Львів, Волинь, колишня Східна Галичина – це теж Україна. Тому повторюю, щоб і в Кремлі почули: Львів – це Україна», – заявив Сікорський. «Львів – це Україна» він повторив українською мовою, щоб справді в Москві все правильно зрозуміли. 

Ця заява була потрібна з уваги на статтю Дмітрія Медведєва від 2 листопада м. р. «Росія та Польща: нотатки до 4 листопада». Її приурочено до Дня національної єдності, який в Росії відзначається на згадку про «звільнення Москви від польського нашестя» 1612 р. 

Заступник голови ради національної безпеки РФ і колишній президент цієї держави охарактеризував Польщу як «нереалізовану імперію», що проникнута «мегаломанією, комплексом меншовартості та фантомними болями» своєї «недоімперії». Він стверджував, що сьогоднішня Польща повторює шлях ІІІ Рейху, бо намагається повернути колишні східні території Польщі 1918-1939 рр. 

На основі такого діагнозу Медведєв озвучив «п’ять наслідків» ревізіоністської політики Варшави. «Перший і цілком імовірний – це введення польських військових в Україну для загарбання, цілком імовірно кривавого, західноукраїнських земель та їх приєднання до Польщі. Проте, – продовжив, – польський та український народи ніколи не були й не стануть братніми», про що промовисто засвідчує історія. 

І тому українці мають усвідомити, що «Польща – це пряма загроза для Української держави (…) остаточний кінець мрій про українську незалежність. І це розуміє навіть профашистський київський режим. Наслідки для звичайних українців можуть стати просто катастрофічними – радикальна асиміляція підневільного населення, гостра соціальна напруга, яка може вилитися в тяжку міграційну кризу, якої до цього часу не бачили в Європі», – завершив колишній президент Росії.  

Територіальний ревізіонізм не пройде  

Путін та його оточення живуть у власній реальності й тому не можуть зрозуміти, що, звинувачуючи поляків у намаганні знищити Україну та українців, насправді описують мету власної політики та агресії, що їх наслідком є геноцидна війна проти нашої держави і нації. А будь-яке намагання Кремля переключити негативні емоції українців із Росії на Польщу неминуче зазнають невдачі з простих причин: Росія – це агресор, натомість Польща – дружня до нас країна, яка надала українцям та Україні велику допомогу на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації.   

Разом із тим польським політикам необхідно усвідомити величезну шкоду, яку нашим двостороннім відносинам завдало блокування кордону й торговельна війна проти України, що почалася в половині квітня 2023 р. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним Центром ім. Разумкова (21-27 березня ц. р.) «проблеми у відносинах із Польщею, зокрема тривала блокада кордону», посіли перше місце серед зовнішніх подій, які негативно впливають на ситуацію України. Баланс позитивного сприйняття Польщі упав до 26%, хоч рік тому він піднімався за 90%. 

Заява Сікорського, що «Львів – це Україна» дає не лише шанс завершити «крижаний» етап в українсько-польських відносинах. Це також перекреслення російської стратегії оточення України з західної сторони заграванням із Польщею, Румунією та Угорщиною картою територіального ревізіонізму.
Стратегію, яку Путін потаємно започаткував у 2009 р. (під час розмов із лідерами названих держав), натомість Москва офіційно її озвучила у квітні 2014 р. зверненням до їхніх парламентів Володимира Жириновського, що тоді був  заступником спікера державної думи РФ. Отже, офіційною особою, яка виступала від імені своєї держави. 

На звернення Жириновського польський уряд відповів обуренням (міністром закордонних справ був тоді Сікорський, прем’єр-міністром Туск), натомість Угорщина на російську пропозицію промовчала. 

»Путінінтерн»

Для угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана загравання територіальним ревізіонізмом – це один із ключових елементів внутрішньої та зовнішньої політики. І поки він буде при владі, зміна кордонів у Центрально-Східній Європі залишатиметься відкритою опцією в політиці керованої ним держави. 

Факт суттєвий, бо, коли Сікорський презентував напрями зовнішньої політики Польщі, в Будапешті під головуванням Орбана проходив конгрес Конференції консервативної політичної дії (CPAC), що об’єднує трампістів, радикальні євроскептичні партії з ЄС й расистів. Польщу представляли політики опозиційної сьогодні партії «Право і справедливість» із колишнім прем’єр-міністром Матеушом Моравецьким. 

Сікорський використав Будапештський конгрес CPAC для проведення чіткої лінії розмежування зовнішньої політики власного уряду від політики попередників. Отже, це ставка на поглиблення відносин із Німеччиною і Францією як механізм створення «геополітичної суб’єктності» ЄС у сфері оборони, безпеки та зовнішніх відносин. Він навіть запропонував створення «європейського легіону» як основного елементу сил швидкого реагування НАТО на континенті. 

США надалі повинні відігравати основну роль у гарантуванні безпеки членів Північноатлантичного альянсу, хоч Європа має бути готовою на послаблення зв’язків і зобов’язань Америки, якщо до влади повернеться Дональд Трамп. Польща розвиватиме співпрацю з Чехією та скандинавськими країнами, а не з Угорщиною та «путінінтерном», як Павел Коваль, голова Комітету закордонних справ Сейму, назвав політичні сили, що зібралися в Будапешті. 

Качинський: «Польща не буде державою»

Друга кардинальна проблема, озвучена міністром Сікорським, – це приєднання його уряду до процесу реформування ЄС як передумови зміцнення його спроможностей і подальшого розширення. Ми, аргументував, можемо припустити, що частина держав-членів ЄС обумовить свою згоду на завершення розширення від реформування самої спільноти. Тоді як країна постанемо перед дилемою: погодитися на зміну договорів про ЄС «або ж закрити шлях до членства нашим східним і південним сусідам», – означив він альтернативу. 

Відповідь очільника польської дипломатії була чітка: розширення відповідає національним інтересам Польщі. Він наголосив на необхідності відходу від права вето при голосуванні ЄС щодо накладення санкцій на якусь державу. Необхідність, яку продемонстрував приклад Угорщини, яка за кожним разом опирається накладенню нового пакета санкцій на Росію. Натомість Польща хоче залишити принцип одностайності при вступі нових членів ЄС і формування військових місій, хоча, на думку Сікорського, продовження місії одностайності не потребуватиме.

Позиція зрозуміла, над деталями якої можна й потрібно дискутувати. При нагоді зауважимо кардинальну зміну підходів уряду Дональда Туска в цьому питанні, бо до виступу Сікорського його кабінет висловлювався проти зміни принципу одностайності. 

На заяву Сікорського жорстко прореагував Ярослав Качинський, лідер ПіС. Приглядаючись до пропозицій змін від уряду Туска, він аргументував: потрібно наголосити, що після їх ухвалення «Польща в усіх питаннях втрачатиме суверенітет» у таких питаннях, як захист кордонів, оборона, зовнішня політика, податкова політика. Для нього згода на ці зміни означатиме, що «Польща де-факто не буде державою, а територією, яку населяють поляки під зовнішнім управлінням».  

Поділ важливий для України  

У польській зовнішній політиці стався чіткий поділ у фундаментальних питаннях: майбутнього ЄС, місця Європи у новому світовому порядку, принципів внутрішнього функціонування ЄС та перспектив його розширення. Враховуючи значення Польщі для майбутнього європейської та євроатлантичної інтеграції України, цей поділ має визначальне значення для нашої держави з геополітичних, військових, гуманітарних та економічних причин. 

Але і Польщі довелося зрозуміти, що антиукраїнський курс з блокуванням кордону, торговельною війною та замороженням співпраці у безпековій і військовій сферах є тотожним з антиєвропейською політикою. І союзом із силами, які хочуть «переформатувати» ЄС і НАТО на догоду американським ізоляціоністам. 

Силами, які не проти «особливих відносин» з авторитарними режимами, а отже й із Росією.