Ситуація на фронтах: воєнному та дипломатичному

Не відбувається нічого неочікуваного.

Так, один з помітних чиновників НАТО зробив типовий вкид щодо переговорів України з агресором з відмовою від частини наших територій, тобто, на відомих умовах недоімперії. Натомись обіцяють примарний вступ у НАТО (гарантій – жодних). Постійні читачі мого блогу мають пам’ятати, що я попереджав про такий сценарій неодноразово ще до початку нашого наступу.

Немає сумнівів, що цей вкид – не останній. І появу їх провокує ситуація на фронті, яку можна характеризувати як динамічну рівновагу: ЗСУ тиснуть на окремих ділянках, ворог намагається робити те саме на інших.

Причині ситуації, що склалася, достатньо прозорі.

По-перше, ми самі намагалися лякати ворога нашим переможним літнім наступом. І таки досягли свого: ворог злякався. І почав закопуватися у землю, мінувати все навкруги, форсувати виробництво всіх видів зброї.

По-друге, ми все ще не розуміємо мотивацію ворога. Наша мотивація абсолютно зрозуміло: українські герої захищають своїх рідних, свою землю, свою державу. Оскільки нічого подібного у агресора нема, бо він веде загарбницьку немотивовану війну, то виникає хибне відчуття, що треба ще натиснути, і ворог зламається і побіжить.

А це не так. Окупантів мотивує, в першу чергу, страх. Російський генералітет боїться Путіна. Полковники бояться генералів. І так далі до рядового бійця, який боїться власного командиру взводу більше, ніж ЗСУ. До речі, наші касетні боєприпаси дієво виправляють цей баланс страху.

Крім того, ми недооцінюємо російську покірність. Росіян женуть на несправедливу війну, на смерть, а вони підкоряються. Бо не бачать жодної іншої перспективи. І навіть жінки не наважуються масово протестувати, щоб врятувати своїх чоловіків, синів, братів.

До розгрому окупантів на території України нічого в недоімперії не зміниться. А нам не дають достатньо зброї для такого розгрому: і тому що її реально замало, і тому що у Заходу нема чіткого алгоритму, що робити з ядерною Росією, яка почне розпадатися.

І про розбіжності і суперечки, які буцімто виникли між політичним і воєнним керівництвом країни, тобто, між Зеленським і Залужним.

Так, робочі розбіжності існують. Але вони стосуються не продовження наступальних дій, президент Зеленський як раз за успішний наступ ЗСУ. Бо тиснути щодо переговорів з агресором будуть саме на нього.

Але у військових є переконання, що наша промисловість недостатньо працює на забезпечення ЗСУ зброєю українського виробництва. Зокрема, ми почали програвати у кількості і якості повітряних безпілотників, а це суттєво ускладнює наступальні дії. Реакцією на це і є нещодавня заява Зеленського щодо необхідності збільшити виробництво безпілотників у рази.

Півтора місяця для переламу на фронті ще є. Крапку можна буде ставити лише за початку дощів, які практично унеможливлюють наступальні дії, а також коли будуть вичерпані всі наші резерви. На сьогодні принаймні половина таких резервів ще не задіяна.