Заколот в армії РФ? Про що говорять гучні арешти російських генералів

Там у росіян затримали чергового генерала у Міноборони. Звісно, за «корупцію». Отже, мрія «лібералів-навальнистів» все-таки здійснюється? З «корупцією» борються? «Прекрасна Росія майбутнього» настає?

Насправді, усім очевидно, що все це не може мати відношення до «корупції», адже тоді не зрозуміло, чого «корупцію» помітили саме зараз? Загалом, російська імперська система від «корупції» не віддільна, бо коли у всій політиці є лише один «володар», і купа «холопів», які можуть займати найвищі місця, але все одно – лише «милістю» володаря, і будь-якої миті усе втратити. То яка ще розвага їм лишається, окрім як будівництво диких, кічевих палаців, та одержання на це «ренти» від власної посади?

Ні, тут, звісно, справа не у корупції, а у тому, що потрібно зменшити політичну роль армії, яка, за умов війни, очевидно посилюється. Наближається річниця пригожинського «заколоту». І якщо на офіційному рівні про нього, звісно, ніхто згадувати не буде, то це не означає, що хтось щось забув.

Ідея про заколот в армії РФ може видаватися вершиною шизофренії? Як можна думати про заколот від «системних», вгодованих та лояльних російських генералів? Воно-то, звісно, все так, але російський керманич не може не мислити категоріями заколотів, змов та зради. Це «ціна» за побудову рабовласницької системи з відсутністю будь-яких нормальних політичних інститутів та ролі громадянського суспільства.

Якщо ти звик вирішувати усі проблеми у силовий спосіб, ти будеш завжди з недовірою ставитися до будь-яких носіїв сили. При чому, це засвідчувала російська історія у періоди нечуваної навіть за місцевими мірками тиранії. Як от за часів «опричнини» або «37-го року» ХХ сторіччя. Хто тоді був у числі основних «жертв»? Переважно – військова еліта.

Зараз черговий період «тиранічного ренесансу». Відповідно, потрібно боротися зі «змовами» серед армії. Ну і нагадати генералам, хто головний у системі, а хто просто «привілейований персонал».

Думаю, там це все буде лише наростати. До речі, смішно, як традиційні репресивні практики вписуються у новітній та популярний «антикорупційний дискурс».