Хто кому «рука Кремля»? Польські партії звинувачують одна одну і у «бандеризації», і в роботі на Москву
На 15 жовтня у Польщі заплановані парламентські вибори. Традиційно головна боротьба розгорнеться між провладною партією «Право і справедливість» (ПіС) та «Громадянською платформою». Обидві політичні сили у своїх кампаніях акцентують на «національних інтересах» Польщі, але цього року є нюанс…
Чи стане «українське питання» наріжним каменем передвиборчої гонки і на що цього разу націлилася російська пропаганда – у матеріалі «Главкому».
«Чорний лебідь» майбутньої коаліції
В епіцентрі протистояння на парламентських виборах у Польщі традиційно дві панівні політичні сили. Починаючи з 2007 року, вони завжди сумарно набирали до 80% голосів виборців. Це – правляча партія «Право і справедливість» на чолі з Ярославом Качиньським та «Громадянська платформа» Дональда Туска, колишнього прем’єр-міністра Польщі та голови Ради ЄС. За даними польських ЗМІ, які слідкують за настроями електорату, «ПіС» готові підтримати 36%, а «ГП» – 30%.
Втім цьогорічна кампанія не вкладається у багаторічні традиції не тільки градусом пристрастей (повномасштабне вторгнення Росії в Україну, «вагнерівці» у Білорусі, які просять Лукашенка «відпустити їх у Польщу»), й а розподілом підтримки виборців. Цього разу до трійки лідерів пробилася сила, з якою, схоже, доведеться рахуватися у новому парламенті. Йдеться про праворадикальну партію «Конфедерація свободи і незалежності» (далі – «Конфедерація»). За неї нині готові проголосувати від 13-15% виборців. При цьому на минулих виборах «Конфедерацію» підтримали до 7% (при прохідному порозі 5%), тобто партії вдалося подвоїти підтримку.
У нинішньому складі Сейму (нижня палата парламенту) «Конфедерація» була представлена 11 депутатами. Порядок денний «Конфедерації» заснований на євроскептицизмі, антисемітизмі та радикальних настроях.
«Конфедерація» є коаліцією консервативних та лібертаріанських правопопулістських партій. Довгий час лідери коаліції експлуатували тему євроскептицизму, антиміграційної політики та польського націоналізму. Саме члени «Конфедерації» були на чолі антиваксерського руху. І головне: до України вони ставляться ворожо...
Коаліція була утворена у 2019 році, перед виборами до Європарламенту. Один з її лідерів Януш Корвін-Мікке у 2014 році відвідував окупований Крим і зустрічався із так званим головою Криму, керівником окупаційної адміністрації півострова Сергієм Аксьоновим, виправдовував російську агресію і підтримував «ДНР» та «ЛНР».
Окрім Корвіна-Мікке у лавах «Конфедерації» своїми проросійськими та антиукраїнськими заявами відомий Гжегож Браун. Він неодноразово використовував українську тему у своїх радикальних політичних заявах, зокрема звинувачуючи провладну «ПіС» у «бандеризації» Польщі.
У червні цього року Гжегош Браун зірвав лекцію польсько-канадського науковця Яна Грабовського на тему ролі Польщі у Голокості. Лекція мала відбутися у Німецькому історичному музеї, і Браун заявив, що не німцям вчити поляків історії.
Цей захід також розкритикував і колишній радник президента Польщі Анджея Дуди Яком Комох. Загалом, звинувачення Німеччини у спробах вплинути на польські вибори звучать часто, і це важливо мати на увазі.
Риторика «конфедерата» Славоміра Ментцена, який прийшов на зміну Корвіну-Мікке, є стриманішою порівняно з колегами по партії. Проте політик активно користується антиукраїнською риторикою і звинувачує «ПіС» у тому, що політичні конкуренти стали «слугами України». Він пропонує ультиматум, який полягав би у першочерговому доступі польських компаній до проєктів з відбудови України в обмін на допомогу.
Членів «Конфедерації» звинувачували у роботі на Росію, проте польські спецслужби не знайшли відповідних доказів. Або принаймні їх не оприлюднюють. А от в Україні прокуратура АР Крим відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного візиту Корвіна-Мікке на окупований півострів.
Козирі «ПіС»: адмінресурс, компромат і міграційна карта
Провладна «ПіС» також має сумнівні контакти. Наприклад, у 2021 році депутат «ПіС» Януш Ковальський та Радослав Фоґел, радник лідера «ПіС» Ярослава Качиньського, зустрічалися із лідером румунської націоналістичної партії AUR Георге Сіміоном. У той час як румунські та українські політики прямо говорять про зв’язок Сіміона з ФСБ.
Тоді Сіміон подарував Фоґелу карту Великої Румунії, на якій нинішня територія України входила до складу сусідніх країн. Красномовний жест з боку проросійського політика. Проте «ПіС» це, здається, не збентежило.
До слова, зустрічі представників AUR з Янушем Ковальським мають систематичний характер і продовжуються й після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, про що Сіміон сповіщає на своїх сторінках у соцмережах.
За списками «проєвропейця» Туска іде такий собі Міхал Колодзейчак, лідер руху «Агроунія». Саме Колодзейчак був організатором акцій проти транзиту українського зерна, противником зближення Польщі та США і закликав до ближчих відносин з Росією.
Цього року президент Польщі Анджей Дуда підписав закон про розслідування впливу РФ на польських політиків у період з 2007 по 2013 роки. Передбачалося створення комісії, яка мала проаналізувати офіційні документи та випадки передачі інформації третім особам, що призвело до швидких шкідливих рішень у період з 2007 по 2022 рік. За словами Дуди, російська агресія проти України та енергетична залежність є наслідками саме інфільтрації Росії у Європі.
Прибічники Туска заявляють, що цей закон направлений на переслідування опозиції, зокрема щоби унеможливити посилення «Громадянської платформи» після повернення Туска у національну політику. Водночас вони визнають, що Росія таки здійснювала вплив на політичних діячів Польщі, і зокрема звинувачують Туска у підписанні невигідних для Польщі газових контрактів та в обговоренні з росіянами питань розміщення у Польщі американських систем ППО та у підігруванні Німеччині, у той час як Польща вимагає від Берліна сплатити репарації за злочини нацистів під час Другої світової війни.
У червні вийшов документальний фільм Reset з компроматом на Дональда Туска, у якому йшлося, що у 2008 році його уряд консультувався з Росією як з «ключовим голосом» щодо запланованої угоди зі Сполученими Штатами про розміщення американської протиракетної оборони у Польщі. Polske Radio написало, що Путін, прагнучи залучити Польщу до розділу України, висував саме Туску цю пропозицію під час переговорів у 2008 році.
Важливою темою для виборчої кампанії залишаються і міграційні виклики. Провладна партія ще під час попередньої каденції активно виступала проти міграційної політики ЄС, що у підсумку стало однією з віх конфронтації між Варшавою та Брюсселем. Але у 2021 році, під час інспірованої Лукашенком міграційної кризи на польсько-білоруському кордоні, Варшава вперше консолідувала ЄС навколо гібридної загрози, попри існуючі протиріччя.
Міграційна криза, інспірована Лукашенком за підтримки Кремля, стала успішним кейсом для польської влади. «ПіС» зуміла представити провокації на кордоні з Білоруссю як виклик усій європейській безпеці й того ж року Європейський парламент ухвалив резолюцію, визнавши такі дії Білорусі та РФ гібридною агресією.
Рішуча підтримка українських біженців Польщею у перші дні повномасштабного вторгнення РФ продемонструвала, що влада «ПіС» здатна не лише управляти гібридними викликами, а й вправно розставляти акценти для отримання зисків у зовнішній політиці. Чітка позиція Варшави щодо підтримки України у перші дні повномасштабного вторгнення тільки закріпила за Польщею статус регіонального лідера, як у контексті гуманітарних, так і безпекових викликів.
Ідеальний шторм для «ПіС»
Зараз передвиборча кампанія набирає обертів навколо трьох основних тем: соціально-економічна ситуація, історичний наратив та національні інтереси (сюди ж – «зовнішній ворог»). Оскільки Варшава не один рік перебуває у конфронтації з Брюсселем стосовно дотримання європейських стандартів верховенства права та низки інших питань, зокрема щодо кліматичної політики ЄС та міграційного законодавства, все це створює підґрунтя для обережного єврскептицизму.
При цьому деякі з польських партій навішують ярлик «зовнішнього ворога» на Україну та Німеччину.
Реальна загроза з боку Росії та Білорусі, як не дивно, також стає предметом спекуляцій.
Наприклад, Дональд Туск нещодавно звинуватив «ПіС» у тому, що влада користується нагнітанням ситуації навколо присутності «вагнерівців» у Білорусі для залякування виборців. У відповідь провладні політики нагадали Туску і про Крим, і про Донбас.
При чому всі ці теми – це поле «ПіС». Вона має репутацію партії, яка вже одного разу «розрулила» міграційну кризу і змогла вибудувати імідж Польщі як регіонального лідера на східному фланзі НАТО.
Хто за і проти України
Націоналістична спрямованість «ПіС» багато у чому засновується на антиросійських настроях, тому у геополітичному контексті партія залишатиметься союзником України.
«Громадянська платформа» виступає проти націоналізму провладної партії, просуває «європейський» наратив і схильна маніпулювати питанням російської загрози. Втім єдина партія, яка відкрито виступає проти України і проти допомоги Україні, – це «Конфедерація».
«ПіС» та «Конфедерація» вже мають досвід ситуативної «дружби» під час міграційної кризи 2021 року. Саме «Конфедерація» разом із «ПіС» підтримали рішення щодо будівництва стіни на кордоні з Білоруссю, у той час як «Громадянська платформа» була проти.
Все це створює враження, що «шторм» таки дійсно керований.
Простір для гібридного маневру
Міграційна криза 2021 року широко висвітлювалася у російських наукових статтях і аналізувалася на предмет політтехнологій і слабких місць у діях Польщі. Таким «слабким місцем», на думку численних російських аналітиків, була «жорстка реакція польських прикордонників». І це важливо розуміти саме як досвід, після якого у Кремлі, можливо, зробили домашню роботу і битимуть у це місце з новою силою. Але розглянемо, як все починалось.
Міграційна криза 2021 року дійсно продемонструвала рішучу відповідь польської влади на гібридну агресію. Втім російська пропаганда та її білоруські посіпаки поспішили звинуватити Варшаву у порушенні прав людини через жорстку реакцію прикордонників, які не пропустили у Польщу мігрантів. Звісно, розрахунок був на поглибленні конфлікту між Варшавою та Брюсселем. Сиійке враження, що доклалася до цього і організація Amnesty International. Важлива деталь: вже через два роки, з початком повномасштабного вторгнення Росії, ця структура випустить скандальний звіт про те, що ЗСУ порушують закони війни.
Проти Польщі була задіяна та сама схема: поки білоруські військові підвозили нелегалам вантажівками щебінь, який летів у польських прикордонників та роздавали балончики зі слізогінним газом, «правозахисники» фіксували… «порушення» з боку польських силовиків, які охороняли кордон. Потім у бік Польщі прозвучали звинувачення у порушенні прав людини з боку МЗС Росії.
Технологія відпрацьовувалася саме тоді, на польсько-білоруському кордоні, тому з безпекової точки зору нинішні маніпуляції Туска щодо «вагнерівців» залишають набагато більше запитань, аніж скандальний закон провладної партії про розслідування російських впливів.
Применшувати вірогідність того, що Росія спробує втрутитися у польські вибори, виставивши себе, або «братську» Білорусь жертвою, а Польщу – злісним порушником прав людини (або агресором), точно не варто. Поглибити протиріччя у Європі через давні конфлікти між окремими країнами, використовуючи європейські цінності проти самої Європи – аж надто приваблива перспектива для Кремля.
Підсумовуючи вище сказане, варто виокремити кілька напрямків, за якими Росія спробує моделювати польські вибори:
- Дискредитація влади як антиєвропейської, яка не дотримується прав людини і діє жорстко та націоналістично;
- Зміщення акцентів з безпекових викликів на соціально-економічні, стигматизація українців як винуватців економічної кризи;
- Зміщення історичних акцентів з антикомуністичних (які є традиційними для Польщі) на історичний реваншизм стосовно України;
- Підтримка радикальних партій для їх подальшого обрання у Європейський парламент;
- Культивація зневіри у суспільстві задля послаблення участі громадян у виборах.
Маріанна Присяжнюк, «Главком»
Коментарі — 0