«Слуга народу» Євгенія Кравчук: У нас ще не було поразок
«Підтримка Зеленського набагато вища, ніж у будь-якого іншого українського президента за такий період»
Останні гучні події («нормандські зустрічі», земельне питання, розслідування вбивства Павла Шеремета) і реакція на них змушують задуматись про ефективність інформаційної політики влади і її комунікації зі ЗМІ та суспільством. Обіцянки президента приймати всі важливі рішення прозоро і відкрито не завжди знаходять підтвердження. Тому опозиція і активна частина суспільства не мають іншої можливості впливати, окрім як виходити на вулиці і вдаватися до протестів.
Та й всередині самої владної фракції, яка наразі вже зменшилася на три штики, протиріч вистачає. Офіційним речникам партії доводиться спростовувати спонтанні ініціативи своїх же соратників і виправдовуватися за ті скандали, в які вони втрапили.
Насправді речників, які можуть донести узгоджену позицію партії і пояснити плани на майбутнє, у монобільшості можна порахувати на пальцях. Серед таких – Євгенія Кравчук, заступник голови фракції «Слуга народу», заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Кравчук не приховує, що задля уникнення інформаційних протиріч медійна команда «слуг» щопонеділка проводить летучки в кабінеті заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка. Цього молодого чиновника з команди Зеленського прессекретарі держорганів жартома вже називають «маленьким Геббельсом». Він тепер вчить «слуг народу» говорити з країною одним голосом та розробляє інформаційні спецоперації влади.
Євгеніє, свого часу ви були прессекретарем Сергія Тігіпка, партії «Укроп» і партії «Слуга Народу». Яка ймовірність, що прессекретар політика чи партії колись сам теж стане політиком?
Як показує практика – досить велика. Але мені здається, що тут важлива готовність людини до політики. Незалежно від попередньої професії. Річ у тому, що пропозиція «Слуги народу» знайшла відгук у моєму серці і в мене виникло бажання піти в політику. Не хотілося залишатися чиїмось консультантом чи помічником.
А як ви потрапили в партію «Слуга Народу»? Хто зробив пропозицію?
Я добре знайома з Дмитром Разумковим, який донедавна був головою партії «Слуга народу». Ми познайомилися з ним у 2009 році у штабі тодішнього кандидата в президенти Сергія Тігіпка. Разом з Дмитром ми працювали в партії «Сильна Україна» і пізніше над іншими спільними проектами. Також я була добре знайома з комунікаційною командою президента на чолі з Кирилом Тимошенком. У 2015 році ми разом працювали на місцевих виборах. Також була знайомою з Микитою Потураєвим (нині – нардеп від «Слуги народу» - «Главком»), який свого часу був консультантом партії «Укроп». Так зійшлися зірки, що багато людей, яким я довіряю, з якими навіть могла б піти у бій, виявилися згодом у команді нинішнього президента.
Ви вже всіх своїх однопартійців і колег по фракції знаєте в обличчя і по іменах? Бо їх так багато…
Насправді членів партії у нас не так багато. Думаю, близько 300. Іще не всі народні депутати стали членами партії «Слуга народу». У фракції вже знаю всіх. Хіба, може, крім кількох. Я активно працювала під час виборчої кампанії, тому з тими, хто був у списку, ми познайомилися раніше. З мажоритарниками – трохи пізніше. Найбільше нашому знайомству допоміг Трускавець.
Чи відповідає дійсності інформація про те, що щопонеділка у кабінеті заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка збираються члени медійної команди нової влади і вчаться «говорити в один голос»?
Так, це правда. Для того щоб комунікації були ефективними, потрібна координація різних органів влади. Тому ми справді кожного понеділка збираємось і плануємо тиждень. Навіщо це потрібно? Щоб усі розуміли, що відбуватиметься в Кабміні, який графік і які пріоритети у президента, які закони голосуватимуться у Раді. Щоб не виходило так, що в один день буде п’ять важливих подій і вони інформаційно одна одну переб’ють. Тому потрібне планування. Також ми обмінюємось інформацією та аналітикою. Урядовці дають нам свої цифри, факти й аргументацію.
У ЗМІ пишуть, що Офіс президента застосовує практику «темників» для своїх депутатів, а основні тези їм пишете ви, Микита Потураєв та політконсультант Денис Семенов…
У нас справді є аналітичний відділ, який готує пояснення та факти для народних депутатів. Я можу вам чесно зізнатися, що як народний депутат я не можу перед голосуванням усі законопроекти прочитати від початку до кінця. Зрозуміло, що я вивчаю ті законопроекти, які є в Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики, розбираю до дрібниць кожну статтю і правку. Але не завжди є можливість досконало вивчити ті законопроекти, які готуються в інших комітетах. Насправді багато проблем може виникнути через брак внутрішньої комунікації. Тому краще заповнити цей простір якісною інформацією.
Вас не насторожує кількість і частота скандальних інформаційних приводів, учасниками яких стають «слуги народу»? Немає передчуття, що з такими темпами від монобільшості мало що залишиться, а позиції президента впадуть до критичної межі?
Виключення трьох людей з фракції ми сприйняли як очищення. Три депутати з 252-х – це дуже невелика кількість. Нам доводилося надзвичайно швидко формувати свої партійні списки й шукати кандидатів на округи, і дуже багатьох ми тоді відсіяли. Якби ми поставились до цього процесу менш ретельно, то мали б сьогодні набагато більше проблем. Ми між собою жартуємо, що наша фракція настільки велика, що в нас просто повинна існувати своя внутрішня опозиція. Адже це найбільша фракція за всю історію українського парламентаризму. Коли нещодавно на одному європейському партійному форумі я розповідала, скільки у нас депутатів, то не всі могли повірити в те, що одна фракція змогла сформувати більшість. Ми – флагмани у цьому процесі, тому подібні історії, які стали скандалами, можуть виникати.
Але жодних серйозних збоїв в ухваленні важливих законів у нас ще не було. Ось зараз ми виносимо на друге читання закон про депутатську недоторканність, і я впевнена, що ми проголосуємо (18 грудня Рада підтримала остаточне скасування депутатської недоторканності – «Главком»). У нас ще не було поразок чи невирішених проблем. Тому всі ті прикрі історії – це самоочищення. Але ми відчуваємо, що багато хто займається розхитуванням ситуації у нашій фракції. Йдуть інформаційні атаки. Це і різноманітні «джокери», й анонімні телеграм-канали. Все це елементи боротьби старої системи проти нашої молодої фракції.
До речі, ви не здогадуєтесь, хто може бути тим пранкером, якого всі знають під ніком Джокер? Він тероризує ваших колег, кілька з яких вже «попалилися».
Я, звичайно, не можу назвати якесь конкретне прізвище. Як комунікаційник, я вважаю, що чим більше буде верифікованої інформації, правдивої, тим менше буде потреби в якихось телеграм-каналах, які надаватимуть подібний «ексклюзив».
Романа Іванісова ваша партія виключила. А чи змінилося ваше ставлення до Богдана Яременка після скандалу з повіями, героєм якого він став?
Моє особисте ставлення до нього не змінилося. Все це – його приватна справа, яку не варто коментувати. Я вважаю Богдана Яременка дуже фаховим депутатом і сподіваюся, що він продовжить працювати в Комітеті з питань зовнішньої політики. До його фаховості в мене немає жодних питань. Усе, що є його особистим, – нехай належить йому.
Як би ви охарактеризували рівень сьогоднішнього впливу на політику і прийняття державних рішень Ігоря Коломойського?
Він великий бізнесмен. А в нас так склалось історично, що великий бізнес хоче впливати на політику. Всі законопроекти, які, можливо, якоюсь мірою наступали на його інтереси, ми голосували. Принаймні, він і його інтереси ніколи не були визначальними під час ухвалення важливих рішень у парламенті.
«Ми швидше соціал-ліберали, нам доводиться бути навіть соціалістами»
Традиційно політична партія мала б нести якусь ідеологію і об’єднувати своїх членів одним світоглядом. Яка ж ваша ідеологія?
Наша ідеологія – це народовладдя і людиноцентричність. Усе, що стосується людини, її потреб. Хоча це, імовірніше, не ідеологія, а принципи, на яких має базуватися робота Кабміну, парламенту і президента. Якщо підходити суто політологічно, то ми швидше соціал-ліберали. Бо ми не є лібералами в повному сенсі цього слова. У питаннях економіки, дерегуляції, приватизації ми дотримуємося ліберальної моделі. Але, з іншого боку, ми розуміємо, що зараз є багато соціально незахищених людей, які без допомоги держави не зможуть нормально жити. До певної міри нам доводиться бути навіть соціалістами. Але все повинно мати межу і застосовуватися з розумом.
Наприкінці листопада з’явилися рейтинги КМІС. Частка тих, хто позитивно ставиться до президента Володимира Зеленського, стрімко зменшилася – до 52%. Причина падіння – в частих скандалах у вашій політичній силі чи це більш глибокі претензії електорату до політики президента і його команди?
Якщо йдеться про соціологічні дослідження КМІСу, то в нас є питання до методології. Адже, по-перше, це було телефонне опитування, а подібні опитування є найменш об’єктивними. По-друге, вибірка становила півтори тисячі респондентів, а мінімально має бути дві тисячі. Крім того, телефонні опитування зазвичай використовуються для визначення певних тенденцій, а для цього потрібно кожного тижня ставити респондентам одне й теж запитання. Тоді буде зрозуміла тенденція і ми зможемо довіряти цим опитуванням. Якщо говорити про показник 73% за результатами виборів, то це цифра, яка була на піку мобілізації виборців. Вона включає не тільки власний рейтинг переможця, але й антирейтинг опонента. Природно, що з часом ця цифра зменшується. Але, в усякому разі, ця підтримка залишається набагато більшою, ніж у будь-якого іншого українського президента за такий самий період.
Якщо звернути увагу на падіння рейтингів, то останній партійний рейтинг «Слуги Народу», який я пам’ятаю, – це 45%. Це більше, ніж ми отримали на виборах. Тоді було 43%. Тому я не вважаю, що можна говорити про критичне падінням рейтингу. Ми відчуваємо, наші дії викликають певний медійний спротив – передусім тих, на чиї інтереси ми наступаємо. Наші політичні опоненти намагаються відвоювати своє місце в політиці. А це можна зробити лише критикою та напівправдою.
Слід розуміти, що в нас накопичилося дуже багато проблем, які потрібно вирішувати одночасно. Зважаючи на те, що інавгурація президента була в травні, а лише наприкінці літа був сформований Кабмін і парламент почав ухвалювати якісь закони. Тобто президент не мав можливості ефективно використовувати перші місяці. Але коли процес пішов, то ми за цей період ухвалили вже понад сто законів. І більшість з них – важливі і комплексні, які роками не розглядалися.
«Найбільш конструктивна взаємодія у нас з партією «Голос»
Хто для нинішньої влади зараз і в перспективі є найбільш небезпечною опозицією – Порошенко, Тимошенко чи Медведчук? З якими політичними силами найбільш конструктивні стосунки?
У нас найбільший вододіл – між новими і старими політиками, і він проявляється в багатьох питаннях. Дуже багато законопроектів здобувають підтримку різних фракцій – буває і 300, і 350 голосів. Якщо це стосується підтримки незахищених верств населення або коли ми виділяли кошти на добудову «Охматдиту», то практично всі фракції підтримують. Врешті й за вирішення проблеми «майданчиків Яценка» проголосували майже всі.
Очевидно, що у нас більш конструктивна взаємодія з партією «Голос». Щоправда, за продовження закону про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу вони не голосували. Також нам було прикро, коли «Голос» не підтримав у першому читанні земельну реформу. Сподіваюся, що в другому вони все ж проголосують.
Як ви і ваші колеги ставитесь до громадського Руху опору капітуляції, який періодично проводить акції протесту? Поки президент брав участь у переговорах в «нормандському форматі», під стінами його офісу проходила акція «Червоні лінії для Зе». Як Зеленський сприймає це – як тиск чи як підтримку в ході переговорів, як додаткові козирі?
Мені здалося, що цього разу суспільство якраз показало підтримку Володимира Зеленського під час «нормандських переговорів». А те, що було 9 грудня на Майдані і пізніше ввечері під стінами Офісу президента, це були політичні акції. Адже на Майдані і на Банковій було багато партійних прапорів. Їх було набагато більше, ніж під час протестів проти «формули Штайнмаєра». Можливо, ми недостатньо швидко прокомунікували. Та й наші опоненти намагалися інформаційно перевернути все з ніг на голову. Плюс – величезний потік російської пропаганди і дезінформації. Люди через анонімні телеграм-канали і Facebook отримували недостовірну інформацію. Але ми поважаємо їхнє конституційне право на протест.
Ми чуємо суспільство, і тому впродовж тижня Володимир Зеленський зустрічався з різними соціальними групами – волонтерами, студентами, які були на Євромайдані, з матерями тих, хто загинув чи зник безвісти на Донбасі, навіть із представниками різних релігійних конфесій. Тобто не можна сказати, що президент не чує різні думки. Гадаю, в такі моменти дуже важливо демонструвати консолідацію суспільства для того, щоб президент мав високий мандат під час переговорів. Адже Путіну подібна підтримка не потрібна, в нього там телевізійна картинка й так забезпечена. Але, на відміну від Росії, в нас демократія.
«Досягти миру - одна з найважливіших наших обіцянок»
Президент Зеленський довго прагнув зустрічі з Путіним. В результаті в Москві заявили, що виконали головне завдання – добилися від Зеленського підтвердження прихильності Мінським угодам. А чого добився наш президент?
Найбільш дражливий для нас момент залишається – контроль над кордоном до того, як там пройдуть місцеві вибори. Адже безпековий компонент є надважливим. Ми розуміємо, що Мінські угоди не ідеальні. Вони потребують уточнення. Там навіть у датах вже застарілі цифри. Тому їхнє оновлення необхідне. Зверніть увагу, що й канцлер Німеччини заявила, що Мінські домовленості повинні бути гнучкими. Це важливий сигнал, який прозвучав під час цих переговорів. Фактично лише президент Путін сказав, що Мінські угоди – догма, від якої ні на сантиметр не можна відступати.
Якою може бути подальша реакція суспільства і опозиції на рішення стосовно особливого статусу окупованих територій, виконання Мінських угод – вибори і амністія. Наскільки це безпечні для влади Зеленського питання?
Знаєте, якщо думати про те, що безпечно, а що ні, то ми цей конфлікт матимемо завжди. Останні роки ми жили у форматі «ні війни, ні миру». Не мали відкритих бойових дій, але щоранку читали про обстріли чи про загиблих. І очевидно, що президент і команда не можуть не спробувати зробити кроки до миру. Адже це була одна з найважливіших наших обіцянок під час виборчої кампанії – спробувати досягти миру. Звичайно, результати переговорів у «норманському форматі» не означають, що мир настане вже завтра. Ні. Ми зробили лише перші кроки. Наступний крок – це обмін полоненими. Зараз Тристороння контактна група в Мінську має звірити списки, забезпечити доступ Червоного Хреста на окуповану територію, адже багато людей вважаються безвісти зниклими і ніде не зафіксовані. Тобто їхні родичі заявляють, що вони зникли, а сторона бойовиків не дає підтверджень. Нам зараз важливо внести у списки для обміну максимальну кількість людей.
Наступний крок – припинення вогню по всій лінії зіткнення, і ми сподіваємось, що це відбудеться до кінця року. Також у Мінську мають бути визначені щонайменше три нові точки, де буде розведення військ. Ми хотіли б, щоб це було там, де можна буде побудувати мости чи КПВВ. Якщо подивитися на Станицю Луганську, порівняти, як було і стало, то можна побачити велику різницю. Це наш сигнал про те, що ми хочемо, щоб території і люди повернулися. Також має бути посилена гуманітарна місія для людей, які там залишились.
«Точно буде не більше 10 тисяч гектар в одні руки»
Ви кажете про важливість внутрішньої комунікації. Але вона певно потрібна також і з іншими фракціями, і з суспільством. На прикладі такого важливого питання, як ринок землі, ми її не спостерігаємо. У жовтні аграрний комітет Ради крадькома підтримав законопроект «слуг народу», не повідомивши про засідання інші фракції. Минулого тижня комітет також зібрався, проігнорувавши вимоги регламенту повідомляти про засідання завчасно. Тим часом рух противників земельної реформи набирає масштабу…
Я б не ставила знак рівності між засіданнями Комітету з питань агрополітики та загалом обговоренням цієї теми. Адже було проведено понад двадцять земельних форумів в усіх областях України. На них приходили наші депутати-мажоритарники, представники комітету та міністерства. В Офісі президента є уповноважений з питань земельної реформи. Наші спікери з цього питання їздили регіонами і спростовували стереотипи та маніпуляції, до яких вдавалися наші опоненти.
Взагалі тема земельної реформи дуже сенситивна й болюча, але ми ж усі чудово розуміємо, що ринок землі існує. Тільки він «сірий» і «чорний». Понад мільйон пайовиків померли, не дочекавшись можливості розпорядитися своєю землею. Отримавши за неї, в кращому разі, два мішки цукру. І це не означає, що наступного дня після запровадження ринку всі повинні одразу продати свою землю. Навпаки, ми хотіли б, щоб люди придивилися й подумали. Адже з часом зростатиме вартість оренди і ціна землі. І це також меседжі нашої інформаційної кампанії – не потрібно поспішати.
Взагалі, якщо дивитися на земельну реформу, то це не один законопроект. Є ще законопроект про те, що державна земля переходить у власність громад. Власне, тому нам і потрібне завершення децентралізації – щоб усі громади отримали можливість розпоряджатися землею. Крім того, зараз змінився голова Держгеокадастру і йде повне перезавантаження керівництва в усіх областях. Стоїть обов’язкова умова, щоб до 1 жовтня всі карти були коректними і відповідали дійсності. Бо є такі випадки, коли на карті стадіон, але насправді там вирощують ріпак чи кукурудзу. І це дуже поширена практика.
Щодо засідань аграрного комітету Ради. Виявилося, що це взагалі один з найнебезпечніших комітетів. Наприклад, минулого тижня, після того, як троє «свободівців» побили нашого колегу Андрія Богданця і він зі струсом мозку потрапив до лікарні, керівництво нашої фракції звернулося до апарату парламенту з вимогою забезпечити безпеку проведення засідань. Але всі вимоги регламенту витримані, і Комітет продовжує розглядати поправки до земельної реформи. Наразі депутати подали близько 5 тисяч поправок, з яких 3,5 тисячі – від ОПЗЖ. Такі правки ми називаємо «поправочним спамом». Їхня мета – затягнути розгляд цього питання.
Можливо, поведінка депутатів є наслідком ставлення до земельної реформи більшої частини суспільства?
Ми відчуваємо, що суспільство розуміє необхідність земельної реформи, але вимагає певних запобіжників. З найбільш дражливих моментів – право іноземців купувати землю. Про це говорив президент Зеленський, і ця правка буде обов’язково врахована – на ринок не будуть допущені компанії, в яких є іноземний капітал чи якщо серед засновників є іноземці. Така можливість у них може з’явитися лише після відповідних результатів референдуму. І цей референдум не відбудеться наступного року, адже нам спочатку ще треба ухвалити закон про референдум. Я знаю позицію президента – спочатку подивитися, як запрацює ринок, щоб люди трохи адаптувалися до нього, і лише пізніше – можливо, у 2024 році ми зможемо провести такий референдум.
Ще один момент, який точно буде виправлений, – це концентрація землі в одних руках. У першому читанні передбачалося 200 тисяч гектарів. До другого читання ми цю цифру суттєво зменшили – це точно буде не більше 10 тисяч.
Останні соцопитування не дають підстав думати, що більшість населення підтримує відкриття ринку землі. Яка ймовірність того, що волюнтаризм у прийнятті рішень в земельному питанні призведе до критичних загострень?
Я впевнена, що політики й надалі спекулюватимуть на цій темі. Особливо ті старі політики, які зараз критикують реформу, але самі за 28 років нічого не зробили для того, щоб ми мали цивілізований ринок землі. Якщо ж говорити про соціологію, то тут ми маємо певну маніпуляцію. Ми теж досліджували це питання. За результатами наших досліджень ми бачимо, що думка змінилася на 10-15% в бік підтримки реформи. Але сам ринок запускається лише з 1 жовтня 2020 року. До того часу відбудеться велика інформаційна кампанія, буде проведена робота з кадастрами, будуть детально відпрацьовані всі механізми. Щоб у населення було менше занепокоєнь, і щоб інвестори мали чітку картину на майбутнє.
Українське суспільство розбурхали останні заяви міністра внутрішніх справ Арсена Авакова щодо слідства у справі журналіста Павла Шеремета. Хтось звернув увагу на суперечності доказів, хтось звинуватив міністра у порушенні презумпції невинуватості. Як ви поставились до заяв Авакова?
Мені, як і іншим народним депутатам, з якими я спілкувалася, дуже хочеться, щоб слідство було доведене до кінця і щоб були названі передусім замовники. Можливо, така публічна дія на першому етапі передчасна. Краще, звичайно, пояснювати, ніж приховувати й плодити версії та домисли. Я сподіваюся, справа дійде до суду і будуть названі замовники.
Для того, щоб президент брав участь у брифінгу разом з Аваковим, потрібні були беззаперечні докази винуватості підозрюваних, яких нам назвали. Інакше це може дискредитувати главу держави і виглядатиме, як «підстава». На вашу думку, Зеленський правильно зробив, що вписався за лінію обвинувачення?
Мені складно у цьому випадку коментувати дії президента. Очевидно, він мав більше інформації. Можливо, в Арсена Авакова були аргументи, якими він переконав президента. Я лише знаю, що Володимир Зеленський щиро хоче, щоб суспільство отримало імена виконавців і замовників. Для нього це справа честі, і, зустрічаючись із журналістами, він говорив, що вона буде розслідувана й перебуватиме на його контролі.
Ваша колега Ольга Василевська-Смаглюк, обговорюючи скандал з висловлюваннями Софії Федини та Марусі Звіробій щодо варіантів загибелі президента України, зазначила, що через це варто «приглушити свободу слова» в Україні. Це – серйозна заява чи спонтанний викид емоцій?
По-перше, пані Ольга не є представником Комітету з питань свободи слова чи Комітету з питань гуманітарної політики. Вона точно не формує якісь базові рішення з цього питання. Це не більше, ніж її особиста думка. Крім того, я кілька разів переслухала те її включення, і мені здається, що її слова були висмикнуті з контексту. Жодних інших заяв, які могли б посягати на свободу слова, я від неї не чула. Тому ці слова, найімовірніше, спонтанні.
У вас є такі телевізійні канали, на які ви принципово не ходите на ефіри?
Я намагаюсь уникати участі в ефірах телеканалів, які належать Медведчуку. Тим більше, що я вхожу до ТСК щодо його каналів (розслідування порушення законодавства під час зміни власників телеканалів та забезпечення протидії інформаційному впливу Російської Федерації – «Главком»). Даю їм коментарі, але в ефірах участі не беру.
«Жодних змін у санкційній політиці щодо російських журналістів немає»
Як так сталося, що в Київ потрапили російські пропагандисти з телеканалу «Звєзда», який належить Міноборони РФ? Це провокація самих росіян чи непродумані дії президента Зеленського, який запросив їх у Київ?
Можливо, це був прояв емоції, коли президент їх «запросив». Але це точно свідома російська провокація. У нас є санкційний список РНБО, в якому вказані не лише певні персоналії, але й конкретні телеканали. Що відбулося з цими журналістами телеканалу «Звєзда»? Коли вони в’їжджали в нашу країну, вони не мали при собі телекамер. Вони орендували техніку вже тут. Тому на питання прикордонників «куди ви їдете?» відповідь була на кшталт «ми їдемо провідати хвору бабусю». Потім вони потрапляють на нашу територію, орендують камеру, знімають в центрі Києва і розгорається цей скандал. Наскільки я знаю, в «Борисполі» мали місце певні дисциплінарні санкції стосовно тих прикордонників, які пропустили журналістів, котрі виявилися співробітниками телеканалу «Звєзда». Але за останній час уже дві групи НТВ, які їхали зі своєю технікою, не пустили в Україну. Тож жодних змін у санкційній політиці немає, санкції діють.
Хто від цієї історії зазнав найбільших репутаційних втрат?
Врешті російські журналісти працюють на свого внутрішнього споживача інформації. Від цього може бути більше шкоди тим українцям, які живуть на окупованій території і обмежені в інформації. У нас часто звучить риторика, що нашим людям, які там живуть, вже нічого не допоможе, бо вони люблять Путіна. Насправді вони перебувають просто в інформаційному вакуумі, мають доступ лише до російських каналів. Ефірне мовлення українських каналів там глушиться, і зрозуміло, що росіяни вже добре промили їм мізки. Тому ми хочемо зробити ось що. Є канал іномовлення UATV. Ми запропонували законопроект, який вносить зміни до закону про іномовлення в частині надання йому права мовлення не лише за кордоном. Адже, за законом, цей канал може вести мовлення лише за межами України, а ми вважаємо окупований Крим і Донбас українською територією. Також прописано, що канал на 50% має мовити англійською. Але сьогодні наша цільова аудиторія – не англомовні громадяни. Ми хочемо ці речі виписати в законі.
Загалом буде запущено два телеканали. Зараз триває активна робота над контентом інформаційно-розважального каналу, який вийде в ефір уже в лютому і буде українсько-російським (за мовою – «Главком»). А на другому каналі – інформаційно-аналітичному – ми плануємо ще й програми кримськотатарською мовою. Адже окупований Крим також перебуває в інформаційній блокаді, і ми хотіли б дотягнутися до наших громадян там.
Результати останніх досліджень показують, що лише 9,4% жителів ОРДЛО довіряють українським загальнонаціональним телеканалам, тоді як російським федеральним – 73,5%. Який ефект прогнозуєте?
Для цього потрібний час і відповідний контент. Щоб це був м’який інформаційний вихід на ці території. Найпростіше нічого не робити. Але ми хочемо спробувати всі механізми. Там українські канали глушаться. Наразі група технічних фахівців працює з ретрансляторами. Другий канал буде супутниковим, і його без проблем можна буде дивитися будь-де – на окупованих територіях і у прифронтовій зоні. Ми намагатимемося подавати контент так, щоб він був органічно сприйнятий саме цією цільовою аудиторією. Саме тому частина програм буде вестися російською.
23 грудня Комітет гуманітарної та інформполітики, де ви є заступником голови, має розглянути законопроєкт про медіа. Які новації плануєте впровадити в медіасфері?
Фінального тексту законопроекту ще немає. 23-го ми обговорюватимемо його на Комітеті, і наприкінці грудня він буде зареєстрований. Ще є деякі моменти, щодо яких тривають дискусії. Взагалі навіщо він нам потрібен? По-перше, є дуже багато законів, які регламентують медіасферу і які вже застаріли. Все це ми хочемо об’єднати в медіакодекс. Ми хочемо закони про інформаційні агентства, про ТБ і радіомовлення, про Нацраду акумулювати в одному документі. В ньому будуть відповіді – хто такі медіа. Адже ми не живемо в лінійному світі, де існують лише радіо, телебачення. Зараз є соціальні платформи, OTT-платформи, Netflix. Багато нових форматів, яким потрібні визначення та певні рамки, в яких вони мають працювати в Україні.
Щодо санкцій і покарання за дезінформацію, то ми плануємо передати більше можливостей Нацраді в питанні реагування на різні види контенту. Ми свідомо винесли за дужки все, що стосується дезінформації, бо над цим працює міністерство Володимира Бородянського. Очевидно, мають бути певні визначення, які перегукуватимуться з нашим законопроектом, але детально це буде прописано в окремому документі. Відповідальність за поширення недостовірної інформації буде в тому законі, який готує Мінкульт.
Зі слів Олександра Ткаченка стало зрозуміло, що концепція цього законопроекту передбачає протидію впливу РФ на український інформпростір. Як це відіб’ється на каналах кума Путіна Медведчука? Чи будуть можливості поставити їх перед фактом, що організовувати телемости з окупантами – це неправильна історія?
Тут єдиний вихід – регулювання контенту. Наприклад, якщо вони почнуть ретрансляцію якогось «мосту дружби», то Національна рада зможе швидше реагувати на такий тип контенту. Це питання до кінця ще не вирішене, адже позбавити канал ліцензії може тільки суд. Але призупинити мовлення – це вже можна буде прописати для регулятора. Регулювати контент можна буде. Ще одне питання, яке буде вирішуватися цим законом, – прозора структура власності. Під час ліцензування та отримання частот має бути чітко й прозоро прописана структура власності. Це ті інструменти, якими ми можемо оперувати.
«Ми намагаємось унормувати анонімні телеграм-канали»
На розгляд комітету виносилася ідея Олександра Ткаченка, яка передбачає санкції проти неприбуткових медіа…
Як кажуть експерти, повноцінно цей футбольний принцип fair play, коли клуб не може витрачати більше, ніж він заробляє, втілити неможливо. Але існує такий британський принцип fit and proper, який нам підказали наші західні колеги (і ми з ними погоджуємося), що все ж таки повинна залишитися певна категорія медіа, які можуть бути неприбутковими. Це ті, хто працюють за рахунок грантових коштів, які утримуються різними релігійними організаціями. Абсолютно повністю цей принцип втілити не можна.
Тобто ці норми не допоможуть вивести ЗМІ з-під контролю політиків і великого бізнесу?
Я думаю, що одним якимось рішенням це зробити дуже складно. Але це може бути комплекс рішень, які стосуватимуться, наприклад, власності. Розумієте, в чому проблема. Наш рекламний ринок не здатний прогодувати таку кількість телеканалів. Або ця кількість повинна зменшитись, або й далі канали існуватимуть за рахунок дотацій. Але іншим інструментом – таким, як регулювання контенту з метою запобігання маніпуляцій – можна досягти бодай якогось балансу.
До чого ще варто готуватися медійникам?
Ще один момент, який ми намагаємось унормувати в законі, це – анонімні медіа, тобто такі, як анонімні телеграм-канали. За охопленням вони мають досить велику аудиторію, але не несуть жодної відповідальності, і ми не знаємо, хто за ними стоїть. Якщо це телеграм-канал «Главкома», то зрозуміло, що це редакція, яка відповідає за викладені факти. Але коли це просто анонімний канал, то там можна написати будь-що, і люди повірять. Це є певний елемент інформаційних воєн. Тому ми зараз намагаємося з’ясувати з юристами, яким чином у цьому питанні правильно діяти в законній площині. Очевидно, це має бути принцип регулювання саме контенту.
За словами заступника голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Уляни Фещук, ваш Комітет обговорює можливість регулювання YouTube. Ви вже бачите цю систему?
Так. YouTube і Facebook – це ті платформи, які підпадають під визначення цього законопроекту, але ми можемо регулювати їх тільки з точки зору контенту. В тому випадку, коли цей контент порушує законодавство України в площині мови ворожнечі, вимог стосовно дітей, розпалювання міжнаціональної чи міжетнічної ворожнечі. Будь-який телеканал подібного собі не дозволить, бо в них є юристи, які чітко розуміють норми. Тому нам потрібно мати можливість заблокувати такий контент. Але зрозуміло, що весь YouTube ми не можемо блокувати – це ж нонсенс.
Комітет парламенту з інформполітики вже розглядав висновки Венеційської комісії щодо закону про мову?
На минулому засіданні Комітету, де був також міністр Бородянський, ми порушили це питання, але наразі ще немає офіційного перекладу цих висновків. Коли ми отримаємо переклад, тоді буде чітко зрозуміло, до яких саме статей закону про мову є претензії у Венеціанської комісії.
Але ж ще 6 грудня Венеційська комісія оприлюднила свої висновки щодо мовного закону, і в ЗМІ вже їхні претензії давно озвучені.
Але комітет, як офіційний орган, не може посилатися на новини в Інтернеті.
Тоді запитання про ваше ставлення, а не комітету, стосовно тез, які вже прозвучали в ЗМІ. Згідно з висновками Венеційської комісії, наш закон про мову не встановлює належного балансу між українською та мовами меншин.
Розумієте, якщо говорити про мови нацменшин, то якраз російська не потрапляє в цю категорію, бо є українці, які вважають себе українцями, але через історичні події вони в побуті розмовляють російською. Я, наприклад, вважаю, що ми повинні більше захистити кримськотатарську мову. В нас є багато людей, які потребують видань чи ТБ-програм цією мовою Нам ще треба перевірити офіційні висновки, які стосуються проблеми викладання у школах, але Венеційська комісія не ставить під сумнів те, що викладання українською має бути. Питання в тому, що для інших мов, наприклад угорської, треба більше перехідного періоду, ніж для шкіл з російською мовою викладання. Тут потрібно разом з Міносвіти і Мінкультури сідати й вивчати це питання. Але в будь-якому разі висновки Венеційської комісії мають лише рекомендаційний характер.
Голова вашого комітету Олександр Ткаченко каже, що президент і партія хочуть зробити так, щоб мова більше ніколи не була питанням, яке розділяє українців. Але інший ваш колега нардеп Бужанський вніс проєкт закону про скасування закону про забезпечення функціонування української мови як державної. Можете пояснити, як сумістити одне і інше?
Ми в питанні депутатської недоторканності залишили пункт, який передбачає, що за політичну діяльність депутат не може переслідуватися. І позиція Максима Бужанського – прояв його політичної діяльності. Свобода його думки і слова. Але я не думаю, що у нашій фракції буде достатньо голосів, щоб підтримати його ініціативу. І я погоджуюся з паном Ткаченком, що ми не хочемо занадто багато уваги приділяти цьому питанню. Тут може бути дуже багато маніпуляцій. Зокрема з боку РФ. Але ми хотіли б, як під час своєї виборчої кампанії говорив Володимир Зеленський, забезпечити додаткові стимули українській мові. Та наше спільне розуміння в тому, що в побуті люди не повинні відчувати себе до чогось змушеними. Державна сфера – тут однозначно тільки українська.
Ви не знаєте, чи багато у Бужанського однодумців у цьому питанні в партії «Слуга Народу»?
Можливо, це є сенситивним питанням для наших колег, які є вихідцями зі східних регіонів, зокрема з Донбасу. Але я впевнена, що в нас є достатньо свого внутрішнього балансу, щоб знайти правильне рішення й не робити з цього великого скандалу, яким скористаються російські канали.
Вам не здається, що з такими поглядами на життя Бужанський більш гармонійно виглядав би в лавах ОПЗЖ, а не в «Слузі Народу»?
Очевидно, що це недостатній аргумент для того, щоб йому переходити в ОПЗЖ.
«Росіяни недооцінили силу серіалу «Слуга народу»
Питання не про партію «Слуга Народу», а про однойменний серіал. Його показ почався на російському ТНТ одразу після переговорів у «нормандському форматі», але чомусь швидко закінчився. Що пішло не так?
Думаю, вони недооцінили силу цього серіалу. І мені дуже шкода, що російські громадяни подивилися тільки три серії. Там є багато моментів, зашитих всередині, які можуть бути дуже неприємні керівництву РФ. Та й загалом він занадто волелюбний як для Росії. Але я впевнена, що на федеральних російських каналах нічого не відбувається просто так. Я дивилася тізер цього серіалу, і мені здалося, що спочатку вони хотіли якимось чином нас принизити, але вийшло навпаки. Тому їм довелося швидко його знімати з ефіру. Наскільки я знаю, права на показ вони купили давно, але чекали сприятливого моменту. У перших серіях там був навіть такий епізод, який вони не встигли вирізати. Можливо, вони в ньому побачили заклики до зміни влади в самій Росії, тому довелося швидко знімати серіал з ефіру. Це відома нам позиція – «іх там нєт».
Ви колись казали, що партія «Слуга Народу» розробила законопроєкт про легалізацію медичного канабісу і багато парламентарів готові підтримати цю ініціативу. Що сьогодні каже керівництво вашої фракції і парламенту – чи прохідне це питання, коли буде винесене на голосування?
Йдеться про медичний канабіс у вигляді крапель і таблеток. В жодному разі не йшлося про сировину, яку використовують для куріння. Лише про продукт переробки. Законопроект готовий, але поки що не зареєстрований. Президент попросив цю тему найближчі пів року не піднімати. Можливо, ми до неї повернемося пізніше, коли проведемо більше дискусій.
Скоро новий рік. Володимир Зеленський традиційно вітатиме українців через телевізор під час застіль, як це робили всі його попередники, чи вигадає щось більш оригінальне?
Я точно знаю, що буде його звернення з вітанням і планами на майбутнє. Ще не знаю про конкретний формат, але впевнена, що буде. Сподіваюся, що це буде більш креативно, ніж у попередніх президентів.
Руслан Поліщук, «Главком»
Коментарі — 0